Польськомовна письменниця родом зі Збаража Іда Фінк відома в багатьох країнах світу. Її проникливі тексти про жахіття Голокосту здобули міжнародні літературні премії, а унікальним стилем письма Фінк захоплюються не лише читачі, а й дослідники літератури.

Наприкінці жовтня у «Видавництві Старого Лева» вийшла книга оповідань Іди Фінк «Сад відпливає», і це неймовірна нагода ближче познайомитися з творчістю письменниці. А щоб ви могли дізнатися більше про саму Фінк та її письмо, думками про це поділився польський літературознавець Бартоломій Крупа. Науковець зараз працює над монографією про Іду Фінк, і спеціально для українських читачів розповів про це детальніше.

 

ПРО ЗНАЙОМСТВО З ТВОРЧІСТЮ ІДИ ФІНК

Мій шлях до творів Іди Фінк пов’язаний з написанням моєї другої книги (Talking about Annihilation. Polish prose and historiography in face of Holocaust 1987-2003, Krakow 2013). Такі письменники, як Іда Фінк, Міріам Акавія чи Ірит Аміель, багато років прожили в Ізраїлі, але продовжували писати польською. Звісно, я чув про оповідання Іди Фінк і раніше, під час роботи в школі. До речі, я досі працюю вчителем історії і вважаю, що розповідати молодим людям про Голокост і складне минуле — це дуже важливо. У 2005 році на головному шкільному іспиті в Польщі було таке завдання: «Проаналізуйте оповідання Іди Фінк “Гра в ключ”, звертаючи увагу на висвітлення теми винищення євреїв під час Другої світової війни». Оповідання Іди Фінк є частиною шкільної програми також в Ізраїлі та США. Я знав усе це, але тільки працюючи над згаданою своєю книгою, я зрозумів, скільки всього містять у собі здавалося б прості оповідання Фінк.

 

ПРО РОБОТУ НАД МОНОГРАФІЄЮ

Я обрав для свого дослідження творчість Іди Фінк через дещо парадоксальну ситуацію. Її твори отримали багато престижних міжнародних нагород: першу літературну премію Анни Франк (1985), премію Яд Вашем (1995), премію Альберто Моравії (1996), премію польського ПЕН-клубу (2003), звання почесного доктора Університету Бен-Гуріона (2004), Державну премію Ізраїлю з літератури (2008), а її роман «Подорож» увійшов до списку «100 найкращих творів сучасної єврейської літератури» Книжкового центру ідиш в Нью-Йорку (2010). Окрім ідишу та англійської, твори Фінк були також перекладені багатьма іншими мовами, включно з німецькою, нідерландською, італійською, норвезькою, данською, французькою, а тепер і українською.

Та з іншого боку, проза Іди Фінк дотепер широко не досліджувалась і про неї не було написано монографічних досліджень чи навіть великих наукових статей. Але творчість Фінк цього вартує, бо вона унікальна. Вона показує нам оголену реальність Голокосту. Моя книга буде біографією та монографією водночас, і я вже близький до її завершення.

 

ПРО ТЕ, ЩО НАЙБІЛЬШЕ ВРАЖАЄ В ТВОРЧОСТІ ФІНК

Що мене захоплює найсильніше, то це її спосіб письма. Перш за все, дуже специфічна, індивідуальна і впізнавана мова. Іда Фінк поєднує надзвичайне напруження і драматичні події Голокосту з чистими і лаконічними реченнями. Її оповідання короткі й часто з виразними закінченнями. Критики називали це «тихим криком».

Її стиль можна назвати мінімалізмом або «бездоганною економією слів». В одному з інтерв’ю Іда сказала: «Я пишу не лише про події, які відбуваються в певному географічному місці, а й про події у світі духовному і мовному».

У її особистих примірниках книжок завжди були численні модифікації, видалені слова й зміни. Це свідчить про те, що письменниця безперервно, аж до самої смерті, працювала над своєю прозою і виявляла неймовірну увагу до слів. Словом, це творчість найвищого рівня!

 

ПРО УНІКАЛЬНІСТЬ ОПОВІДАНЬ ІДИ ФІНК

Одна з найважливіших особливостей коротких оповідань Іди Фінк — це індивідуальний досвід. Перш за все Фінк викликає почуття ізоляції та покинутості. Вона пише про це в більшості своїх історії, і до її робіт варто ставитися, як до особистих свідчень. Фінк пише тільки про справжні події та людей. Більшість подій в оповіданнях відбуваються в маленькому містечку, у якому ми впізнаємо Збараж. Усю свою молодість вона провела на території теперішньої України, а тодішньої Західної Галіції. Навчалася у Львові. Але в творах авторка скорочує всі топоніми до однієї літери, тобто Збараж вона називає «містом З», що надає оповіданням більш універсального характеру.

Творчість Іди Фінк не просто береже пам’ять про трагічні події, а Й також наближає нас до почуттів інших. Письменниця показує нам Голокост ніби зсередини. Вона уникає узагальнень і зосереджує погляд на деталях. Її проза дозволяє нам зрозуміти минуле, але нагадує, що «зрозуміти» — не означає «прийняти».