На сторінках нової книги Квітки Налади «Кульбаба» персонажі проходять свій шлях, сповнений різних досвідів, та, найважливіше, щожиття змінюються і стають щасливіші. І пронизує цей неймовірно поетичний текст візія кульбаби — як образ різних етапів земного життя і тієї пам’яті, яку зберігає кожна душа.

Публікуємо для вас фрагмент із книги.

***

17

Янкова родина була дуже заможна. Хлопчик здобув хорошу освіту, знав кілька мов, і батьки бачили його майбутнє по-своєму. Але хлопець мав хист до кулінарії. Сказати, що його захоплення не підтримували — не сказати нічого. Вхід у кухню був суворо заборонений. Бо «це неприпустимо, щоб панський син якісь млинці смажив!». А Янко ні про що інше думати не міг. І коли вкладався спати, в його уяві оживав процес приготування різноманітних страв — запікалася риба з журавлиною, росли чудернацькі торти і збивалися пишні креми. Доступ до експериментів він мав лише тоді, коли батьки на кілька днів виїжджали в гості. Тоді Янко із сімейною кухаркою Дариною творили дива. І як же хвалили ті страви всі, кому випадало їх скуштувати! Дарина, як і решта прислуги, ревно оберігала хлопцеву таємницю, бо він був своїм. Розумів із пів слова, допомагав чим міг, жартував і поліпшував настрій. І якщо під силу було якось уплинути на батьків, щоб полегшити життя котромусь помічнику в домі — він неодмінно з цього користався. Янка любили, і, звісно, нікому б і на думку не спало виказати його таємницю.

Але життя — непроста штука, і далеко не все йде за обдуманим і зваженим планом. В омріяний день, коли батьки знову вирушили з дому надовго, Янко чаклував над хитрим десертом із карамелізованими фруктами. Він так голосно наспівував мелодію, що не почув, як у кухню ввійшов тато. (Плани змінилися. Так буває.) На-певне, грім небесний не завжди такий голосний, яким був тоді татів голос. Янка вигнали з дому. Щоправда, за тиждень чоловік уже рвав на собі волосся й кинув-ся шукати сина, а за кілька тижнів уже і довідався, де той перебуває, але було пізно. Птах, що відчув свободу, в клітку не повертається.

18

Рум’яна Марися аж випромінювала красу і здоров’я. Коли їжу готує така кухарка — то відразу довіряєш їй. Вона не була гладкою, радше таких називають «кров з молоком» — пружне молоде тіло, приємний овал обличчя. От ребра полічити не вийде — і це добре: кому потрібна кухарка, яка не вміє прогодувати сама себе?

Коли дівчину взяли на роботу в дім маленької Анни, вона не могла стримати радості. Про цю сім’ю ходило багато чуток. Зрештою, вони виявилися правдою, просто спочатку важко було повірити в те, що пани можуть бути приязними і добрими з прислугою. Ба більше: вони навіть слова такого не вживали, а тільки «помічники». Платили добре, ставилися з повагою — мрія, а не робота. Марися, окрилена таким втіленням бажаного, почала плекати інше: зустріти казкового принца і закохатися по самісінькі вуха. Ну і ясно, щоб це було взаємно.

— І приїде той принц на білому коні, і забере тебе

в замок високий, і будеш там слугам накази віддавати! — театрально промовила подруга Пауліна, Анниччина няня.

— Ой! Так я не хочу. Треба по-іншому сформулювати… Хай буде принц, але і робота моя залишається — люблю готувати, не можу без цього! — і Марися обійняла мармурову ступку і, мабуть, навіть затанцювала б із нею, якби ступка не була такою важкою.

— Оце по-нашому, — розсміялася Пауліна. — Нічого не маю проти принців у нашій кухні.

Цієї миті дзеленькнув дзвіночок і дівчата пішли у вітальню до пані Мілени.

Біля господині стояв гарно вдягнений чорнявий юнак із виразними зеленими очима. «Принц!» — по-думки ахнула Марися.

— Це — Янко, — представила пані хлопця, — від-завтра він працюватиме у нас на кухні, — Мілена помітила, як здивовано округлилися очі дівчат. — Марисю, покажеш йому «робочий кабінет», вам же вистачить там місця?

— Так, звісно, пані. Кухня величезна!

19

Коли Марися про це думала, то не могла надивуватися, наскільки точно здійснилася її мрія. «Може, і справ-ді немає нічого неможливого?» — міркувала дівчина. У це ж важко повірити: з нею на кухні працює молодий панич! Ну, замку в нього вже немає, але вона ж і не хотіла той замок. Зате вони тепер разом будуватимуть не тільки кількаповерхові торти, а й життя, бо і ці частини Марисиної мрії здійснилися. Вона не раз питала хлоп-ця, як таке сталося й чи вона не спить? Хіба світ пере-вернувся й пани тепер пильнують горщики в печі? І чи чоловіче це діло? Усе в цій історії було якесь нереальне. Янко широко усміхався й казав: «Ти бачиш, який

я по-справжньому щасливий? Люди часто думають, що великі гроші автоматично приносять велике щастя. Але секрет в іншому: грошей має вистачати. А в кожного вже власні мірки. І коли вириваєшся із золотої клітки, розумієш, як же сильно вона тиснула. Тепер я маю щастя бути вільним, щастя робити те, що люблю, і щастя кохати. І, звісно, ця історія не була б такою, якби не Мілена з чоловіком. Вони наче з якогось іншого світу прибули і дозволяють собі ігнорувати тутешні правила і звички. В їхньому домі живе любов.

— Так, — Марися ніжно глянула на коханого. — Живе і наповнює всіх навколо.