Команда Старого Лева про книжки, які вони читали цієї весни
Єфремова Анастасія
21.05.2019
Щодня команда Старого Лева готує для вас, читачі, безліч неймовірних новинок, однак це не заважає нам знаходити час на читання поза роботою і для власного задоволення. Про будні співробітників NASA, інклюзивність, фемінізм, прокрастинацію, піаністів, дворецьких… Своїми весняними книжковими фаворитами діляться співробітники «Видавництва Старого Лева».
Мар’яна Савка,
головна редакторка, співзасновниця видавництва
головна редакторка, співзасновниця видавництва
«До музики». Завдячуючи нашій чудовій подрузі і перекладачці Наталі Іваничук, я дізналася про
Кетіля Бйорнстада – і про письменника, і про піаніста-композитора. Це моє найбільше відкриття останнього періоду. По-перше, я серйозно підсіла на його фортепіанну музику, яка часто звучить у моїх навушниках. По-друге, його роман «До музики» – перша книжка з трилогії – такий же тонкий, глибокий і психологічний, як і його музика.
Я сама інколи задумувалася над долею великих музикантів, які все своє життя підпорядковують музиці, і цікаво було зануритися у світ психологічних переживань юнака, піаніста, людини, глибоко самотньої і вразливої, з особливим сприйняттям реальності. Кетіль Бйорнстад дуже майстерний автор, його письмо водночас реалістичне і символічне. Ріка і музика – це те, що творить долю. З рікою і з музикою пов’язані найважливіші події в житті головного героя.
***
«Феміністки не носять рожевого та інші вигадки». Книжка навіть не про фемінізм, а про сприйняття фемінізму як чогось, що не має чіткого формулювання, але є важливою частиною світосприйняття жінок. Дуже щирі, відверті розповіді відомих жінок різного віку і життєвого досвіду. Спроба проговорювання певних фобій і психологічних травм, отриманих внаслідок різних життєвих ситуацій, в які потрапляли жінки і при цьому відчували гендерну дискримінацію.
Це література досвідів, це книжка, яка спонукає до власних рефлексій на тему фемінізму. Це той випадок, коли книжка додає тобі сміливості боротися зі стереотипами і відстоювати право бути собою.
***
«Франческа. Володарка офіцерського жетона». Нова книжка Доржа Бату, яку я брала читати з певним острахом – боялася розчаруватися, боялася, що автор міг на першій книжці виписати все, що стосується теми. Натомість книжка, яка удвічі зросла в обсязі, порівняно з попередньою, так легко зайшла і зовсім не розчарувала. Навпаки, саме письмо новачка в літературі Доржа Бату стало вправнішим, легшим, а коло важливих суспільних тем примушує думати над власними морально-етичними щоденними виборами. Дуже важлива книжка, яка балансує на межі різних жанрів – белетристики, репортажистики, науково-популярної і навіть мотиваційної літератури. На мій погляд, це таки найперше мотиваційка – про те, як іти за власною мрією, працювати над собою і не втрачати оптимізму.
Оксана Зьобро
керівниця відділу PR & Marketing
Одне з правил мого життя звучить так: «У всіх незрозумілих ситуаціях читай Кадзуо Ішіґуро». Працює ідеально – заспокоює, врівноважує мене і стовідсотково приносить задоволення.
Саме тому, коли нарешті вийшов його роман «Залишок дня» українською, я не могла не перечитати його вчетверте. І треба сказати, що Ганна Лелів блискуче його переклала, витримавши і ритм, і стиль, і атмосферу.
Для мене «Залишок дня» – дуже інтимна і дуже багатошарова історія з мільйонами різних ракурсів. Це історія одної людини і цілої епохи водночас, приватної драми, схованої за маскою служінню вищій цілі, а ще того людського, що, серед іншого, дозволило Другій світовій статися. Це історія вини, яку, щоб пережити, треба спершу визнати, особистої і колективної відповідальності. Що таке справжня гідність і як це – плутати місійність з колабораціонізмом, а жертв з нападниками. А ще це історія про те, що любити також треба вміти, та часом дуже непросто дозволити собі це. І що в кожного своя правда –і брехати собі теж треба вміти, бо наприкінці життя можна себе ж на цій брехні і зловити.
***
Я феміністка, і у мене є рожеві шапка, светр і туфлі на шпильці, які я одягала один раз. Я багато в чому сумніваюся, страшенно переживаю за мільйон речей одночасно, часто плачу, буваю неймовірно жорстка в роботі, мене зазвичай вважають дуже сильною, і я себе теж такою іноді вважаю. У мене, як і у кожної з жінок, які писали свої есе для книжки «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки», яку упорядкувала Скарлетт Кертіс, а переклала Ганна Лелів, є своя історія, як це відчувати і бути феміністкою та що таке фемінізм для мене.
Ця книжка – і її поява, і те, якою саме вона є, – для мене подія. Прогнозую, що саме її я найчастіше радитиму і даруватиму цього року. Вона дуже відверта і дуже особиста. Над деякими есе я плакала навзрид, над деякими сміялася, якимось співпереживала, одне з них було слово в слово про мене. Якісь я не зрозуміла, про якісь думала, якби ж я прочитала це хоча б кілька років тому.
Словом, цю книжку я раджу всім: і тим хто хоче зрозуміти, і тим, хто потребує прийняття чи розмови з однодумницями та однодумцями, тим, хто живе з і без стереотипів, кого лякає і кого надихає рожевий чи будь-який інший колір.
***
«Ларс. LOL» Ібен Акерлі – найдобріша, найпозитивніша, найсмішніша і найпроникливіша книжка моєї весни. А ще вона дуже чесна. Я б хотіла прочитати її в дитинстві і дуже рада, що прочитала її зараз. Головна героїня книжки п'ятикласниця Аманда стає ментором для свого однокласника Ларса, у якого синдром Дауна. І їй страшно, дивно і непросто. І мені, на її місці, було б страшно, дивно і непросто. Я ніколи не зрозумію і не відчую повністю, який він – світ Ларса, – і ніхто, як би майстерно не писав, не пояснить мені цього. Але я так добре розумію і відчуваю світ Аманди та її сприйняття. І саме тому вона, маленька дівчинка, допомагає мені зрозуміти і Ларса, і себе, і своє сум'яття. І робить це у винятково світлий, відвертий, сповнений гумору та любові спосіб. I like it.
Переклала книжку з норвезької Наталя Іліщук, а обкладинку намалювала Анастасія Стефурак.
Ольга Ренн,
редакторка, кураторка серій
редакторка, кураторка серій
Я дуже чекала на збірку есеїв відомих жінок «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки», яка днями вийшла у «Видавництві Старого Лева», я ж прочитала її в макеті, а зараз очікую на момент, коли потримаю книжку в руках, бо це ті тексти, до яких повертатимусь знову і знову.
Це дуже сміливі тексти, максимально відверті, відкриті, щирі. Ці есеї, написані через призму особистого досвіду, – потужний хор жіночих голосів, які говорять про важливе. Так, Кіра Найтлі, Сірша Ронан, Гелен Філдінґ, Емма Вотсон, Джемма Артертон, Скарлетт Кертіс та інші подають свою візію фемінізму, розповідають, як вони усвідомили себе феміністками. Та для мене у цих есеях важливі дрібні деталі, з яких насправді складається велика картина, як, наприклад, переживання дівчини, яка на важливій зустрічі тільки й думає про білий диван, на якому сидить, і свої місячні. Здається, щось подібне бодай одного разу переживали усі дівчата. Серед цих історій є милі й кумедні оповіді, а є й дуже болісні, деякі з них схожі на крик. Для мене однозначно особливим є текст Кіри Найтлі. Вражає, наскільки точно вона передала стан і емоції жінки, яка щойно народила, і ту потужну силу, яку насправді має кожна з нас. Я вірю, що це прочитають тисячі дівчат – і заклик Кіри спрацює: чоловічому еґо таки доведеться нарешті зійти з дороги!
***
Так уже вийшло, що я цієї весни читала багато феміністичного. І ще одна книжечка, яка стала моєю улюбленою, – це графічна історія «Заборонений плід» Лів Стрьомквіст, що побачила світ у видавництві «Видавництво». З одного боку, це насправді дуже серйозна історія і еволюція поглядів та уявлень про жіночі статеві органи, тіло та сексуальність (переважно чоловічих поглядів, певна річ), а з іншого – це розвінчування численних міфів і наголошення на серйозних проблемах, що і досі існують в низці країн світу. Тут вам і про місячні, і про ПМС, про вульву, вагіну і оргазм, звісно ж. Коміксність, класний простий та дотепний стиль викладу роблять цю книжку справді особливою. Я справді багато сміялася. Я справді була б щаслива прочитати цю книжку в мої дванадцять. Я справді вкотре поміркувала про своє тіло і його кордони.
***
І моя третя книжка цієї весни – знову феміністична – якось так склалося. І це знову збірка есеїв, щоправда, уже однієї авторки – це книжка Славенки Дракуліч «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» («Yakaboo Publishing») про жіночу ідентичність при комуністичних режимах в країнах Східної Європи. Взагалі, коли я розповідаю новим друзям, що одне з моїх зацікавлень – це комунізм, вони зазвичай роблять круглі очі. Та я намагаюся швидко, поки вони не запідозрили мене в замилуванні СРСР, пояснити, про що саме мені йдеться. Насправді, те, що мене цікавить, дивовижно точно сформульовано у назві книжки Дракуліч, бо мене по-справжньому бентежить, як вони терпіли те все і таки були щасливими, я шукаю відповіді на питання «Як? Ну от як – ЯК – вони виживали, наші мами і бабусі?», «Ким вони були? І ким вони є зараз внаслідок пережитого досвіду?», «І ким є ми зараз, внаслідок пережитого ними досвіду?», «Як далеко може зайти побутове приниження черг і дефіциту?», «Як вони плювали в ту туш для вій?» і «Чому вони, навіть коли мали якісь кращі речі, не користувалися ними, а берегли на потім, на якісь ефемерні кращі часи (і бережуть зараз)»… Книжка Славенки Дракуліч трохи доповнила той мій пазл, який я складаю уже, мабуть, з десять років, відповіла на якісь з моїх «як», і я вкотре дивуюсь й таки захоплююсь – так – бо вони навіть сміялися.
Вікторія Міщук,
кураторка міжнародних проектів
кураторка міжнародних проектів
Робота в мене така, що встигаю прочитати книги, які видає «Видавництво Старого Лева», на щастя – це якісна література з прямим потраплянням в серце.
Історія з потрійним секретом, багатьма невідомими та багатометровим набором символів, знаків, сенсів, архетипів – це нова книга Букерівського лауреата Янна Мартеля, яку нам ретранслював гуру українського перекладу Віктор Морозов, – «Високі Гори Португалії».
Три чоловіки, які втратили велику та потужну любов, аби заповнити пустку та діру всередині, що постійно пульсує, вирушають у подорож: в різному часі, за різних умов та обставин, з різними мотивами. Їх об'єднує одне вбивство, одна містична реліквія, хлопчик, мавпа, іберійський носоріг, загадка Агати Крісті та генеалогічна таємниця, яка змушує кожного з них спочатку втратити майже все до кінця, а тоді знайти – дім, відповідь чи самого себе. Відродитись, аби… Без спойлерів, просто і щиро рекомендую.
***
Друга книга моєї весни – «Золотий дім» Салмана Рушді, яку переклав геніальний Андрій Савенець. Ох, це книга-пазл, частинки якої дуже круті та багатогранні, бо мають в собі: загадки-алюзії, невеликий та цікавий фрагмент блокбастера та організованих злочинів, сліпу та руйнівну силу любові, пошук ідентичності, відмову від попереднього життя, фрагменти зради, брудну політику, кайф від делікатної гри з найтоншою матерією людської сутності, перелюби, зрештою, секс з розрахунку, частинки одного фільму, увесь колорит світського життя на Мангеттені, оповите терпким присмаком лабіринтів людських історій. Книга, яка не відпускає з перших сторінок, бо вона сама наче фільм – коли вперше читала, справді, було відчуття, що і мене в тому фільмі знімають. Історія одного дому, однієї країни, багатьох жертв певного... Далі не можу, це треба читати.
Любомир Серняк,
менеджер з продажів
«Прокрастинація» Джейн Б. Бурки, Ленори М. Юен. Це мала б бути книжка, яку я прочитав ще взимку, але вже як є.
На загал, я всіляко намагаюсь оминати книги, які позиціонуються як мотиваційні чи книги для саморозвитку (sic), але прокрастинація надто вже близька тема, вона наче молодший брат, який завжди був поруч. Автори дуже ґрунтовно і вдало переходять від фанового фону прокрастинації до її серйозних (як правило, негативних) наслідків та до конкретних кроків, що зі всім цим робити, і головне – які психологічні причини лежать в основі проблеми. Не скажу, що після прочитання я став суттєво меншим прокрастинатором, але прокрастиную я тепер усвідомлено, відповідально й у безпечних для здоров’я дозах.
Ціна у Спільноті Старого Лева
144 грн
144 грн
Зареєструватися
***
Каудзо Ішіґуро – напевно мій найулюбленіший із сучасних авторів. Багато хто каже, що його романи завжди не схожі між собою, але це не зовсім так, бо хоч яку б з його книг ви відкрили – це завжди багатошаровий, насичений наратив, який швидше ставить безліч питань, ніж дає тобі якісь відповіді. «Залишок дня» – особливий роман, про гідність, про відчуття обов’язку, про честь та інші речі, про які зараз прийнято лагідно забувати. Але це жодним чином не нудне чтиво, а швидше таке собі інтелектуальне роад муві, яке читаєш дуже виважено, але, як правило, за один підхід. Раджу спочатку прочитати книгу, а тоді подивитись однойменний фільм (Ентоні Гопкінс там чудовий, як завжди) – і тоді пазл інтелектуального та естетичного задоволення складеться повністю.
***
Жан-Поль Сартр «Мур» (видавництво «Основи»). Збірка оповідань Сартра, яка розповідає про абсолютно різних героїв, яких незмінно об’єднує одна риса – вони безнадійно втрачені і прекрасні у цій втраченості. Мені досі не йде з голови фраза персонажа з одного із оповідань, де він перед стратою каже, що йому болять завтрашні рани від куль, і тому він не може заснути. Як на мене, то саме коротка проза є вершиною Сартрової творчості, вона вражає і наштовхує тебе на безліч химерних аналогій, кожного на свої, але незмінно екзистенційні.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно