«Коли я виросту, то хочу бути СОБОЮ…»
Білецька Наталія
31.03.2014
Важко уявити, щоб людина відправила свою маленьку та любу дитину в подорож невідомими стежками саму-саменьку. А от Малого Вовчика відправили. Ця історія – це своєрідна алегорія про те, як діти незалежно від батьків потрапляють у різні ситуації та як мусять вплутуватись з них без сторонньої допомоги. Це - розповідь про самостійність, доповнена гумором та оформлена у вигляді листів.
Не можна втримати посмішки, перегортаючи сторінки «Капосної книжки…». Малий Вовчик постійно потрапляє у різні халепи: чи то ночує з мурахами в наплічнику (і як він туди взагалі вліз?), чи то намагається з’їсти, як він каже, «їжаха», чи годує свого «дядечка» бобами. Коротко кажучи, життя в нього дуже кольорове.
А це всього лише маленьке вовченя. Вовчик хоч і малий, але мужній. Він триматиметься до кінця, адже йому так потрібен Значок Злого Вовка, точніше не йому, а його батькам. От і вилізло перше питання – неоправдані батьківські сподівання. Врешті Малий Вовчик знаходить істину свого випробування – кожен має бути собою.
На противагу Малому Вовчику, який щиро вірить у добро (хоча активно це заперечує – це ж принижує вовчий рід), виступає його дядько Вовчило-Хижачило. Такий собі егоїстичний, самозакоханий і вічно головний вовк, який зовсім не тактовний і не дуже вже й хороший вчитель.
Вовчик дуже боїться засмутити своїх батьків і братика. Початки листів «Любі матусю і татусю» вносять нотку ніжності у цю розповідь. Ось вона - сімейна любов.
Гумористичні розповіді, веселі сюжети та несподівані халепи супроводжуються чудовими ілюстраціями. Завдяки ним Малий Вовчик стає ще кумеднішим.
У решті-решт капосні правила герой Іана Вайброу заміняє на правила пластунів, а замість значка Злого Вовка воліє носити Значок Шукача Пригод. І хтозна, може згодом Малий Вовчик навіть отримає значок Любителя тварин.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно