У кожного з нас є вчинки, яких ми соромимося навіть через роки. Якщо б існувала машина часу – ми б ні миті не вагались: обов’язково повернулися у минуле і все виправили. Є болючі таємниці, які ми бережемо, як зіницю ока, і хвилюємося, що про них дізнаються інші. Є рани, які ятрять душу, навіть через десятиліття…  Детективний трилер від Райлі Сейґера «Востаннє, коли я збрехала», який не так давно вийшов у Видавництві Старого Лева і якого із нетерпінням чекали читачі – саме про це.  Про невідомість, травми минулого і загадкові зникнення…

 

Правда (чи брехня ?) Емми Девіз

13

Тобі 13. Ти  – дещо невпевнена у собі та наївна дівчинка, яка тільки починає перетворюватися із гидкого каченяти на  вродливу юнку. Тобі вперше випадає нагода провести канікули у елітному таборі під співучою назвою «Соловей» (про який говорять, що там збираються  лише «мажорні сучки»).  Ти потрапляєш у кімнату до старших дівчат: Вів’єн, Наталі, Елісон. Вів’єн –  16. Вона – ще те стерво,  головна у цій компанії. Розумна, хитра та відчайдушна, готова на все заради досягнення своїх цілей.

Ти боїшся: чи сприймуть тебе дівчата, чи зможеш ти стати «своєю»?!  Коли у тебе тільки почалися перші місячні, а твої нові подруги вже займаються сексом.  Коли ти невинна, мов новонароджена дитина, а на їхньому рахунку – вже чимало гидких вчинків. Про які ти ще не знаєш.

«Щоб вижити, я мала стати такою, як вони. Іншого вибору не було».

 

Ви починаєте зближуватися: ти починаєш дізнаватися більше про стосунки між дівчатами,   чуєш уривки їхніх сварок… А одного разу на власні очі бачиш, як Вів’єн займається сексом із хлопцем, який тобі так подобається…

 У тебе з’являються власні образи на дівчат: ти захоплюєшся ними, любиш їх і ненавидиш водночас... Та однієї ночі, ближче до світанку,  усі троє вислизають із котеджу «Дерен» і більше ніколи, ніколи не повертаються… Вони зникають назавжди. Що ж трапилося?

Підліток  викрали ? Вони втекли і заблукали серед хаосу  лісу ?  Чи їх забрало моторошне Північне озеро ? Обмаль зачіпок, відсутність доказів. Понівечені людські долі.

«– Вибач, – шепочеш, перш ніж закрити двері. – Вибач, вибач».

 

28

«Я малюю дівчат в однаковому порядку.

Спершу Вів’єн.

Тоді Наталі.

Елісон – остання, хоч вона й першою вийшла з будиночка, а тому – технічно – зникла першою…

… Я малюю, доки на полотні не лишається жодного вільного місця, доки ліс не поглинає дівчат цілком, ховаючи їх між дерев, лози та листя, роблячи невидимими. Лише тоді я знаю, що роботу закінчено, і зворотнім кінчиком пензля виводжу ім’я у нижньому правому куті.

Емма Девіз».

 

Тобі 28. Ти – успішна художниця,  картини якої виставляють у галереях, купують за тисячі доларів та називають «солідними» та «стильними». Але ніхто й не здогадується, що минуле переслідує тебе й досі…. Адже на усіх твоїх картинах  –  зображені лише вони. Вів’єн, Наталі, Елісон. Ти дала їм зникнути. Ти винна. Тобі не зійде це з рук… Чи, може, ніхто ніколи й не дізнається правди, де ж поділися підлітки тієї моторошної ночі?

Твій найближчий і єдиний друг Марк – кохає чоловіків. Бо тобі й досі подобаються недосяжні та ті, хто не скривдить.  На руці ти носиш браслет, на якому подзенькують три  намистинки-пташки – ти торкаєшся їх у найтяжчі миті: як символ, як нагадування, як провина і полегшення. Твоє минуле приховує лікування у закладі для людей із психічними розладами. Бо ти знову і знову бачиш її…

Минуло 15 років, і «Соловей» відкривається знову. Тебе навіть запрошують туди викладати образотворче мистецтво. І ти погоджуєшся: це єдиний твій шанс закрити ґештальт більш ніж десятирічної давнини…  Емма знаходить поблизу табору, у лісових хащах, надійно захований особистий щоденник Вів’єн… У ньому натяки на жахливі таємниці власників і керівників табору. Головна героїня вирішує розпочати власне розслідування. У що це обернеться ? Невже у нову катастрофу ?! За тобою наглядають, Еммо. Будь обережна…

«Бачити їх. Ось у чому полягала проблема».

 

Дві правди і одна брехня

Ця історія з тих, які тримають читача у напрузі від першої до останньої сторінки. Будьте обережні: книга не відпустить вас – ви читатимете у транспорті, по дорозі на роботу/з роботи, або ж самого світання, коли «світанок ще долущує шкірку ночі», адже просто неймовірно цікаво, що ж насправді відбулося з дівчатами.

Для цього Райлі Сейґер поступово, повільно відкриває нам завісу усього що трапилося. Якими насправді були Наталі та Елісон ? А  Вів’єн? Які таємниці приховувала кожна з них? А сам табір, який немов живе власним життям і має безліч легенд та моторошне минуле  (затоплена божевільня – лише самотній пазл у цій дивній картині) ? Для чого 80-річна очільниця та власниця ділянки Френні знову відкрила табір після довгих років занедбаності та тиші ?

Чи можна довіряти словам і спогадам Емми, адже розповідь ведеться від першої особи ? Чи ми маємо справу із ненадійним оповідачем? «Дві правди і одна брехня» – гра, у яку постійно грали Емма, Вів’єн, Наталі та Елісон. Можливо, Емма так звикла брехати, що робить це ж досі ? Невже вона причетна до зникнення дівчат ?

«Гадаю, що насправді це значить, що він мене пробачив.

Тепер усе, що мені треба, –  знайти якийсь спосіб пробачити собі самій».

 

Атмосферний, захопливий, дещо моторошний  і неймовірно цікавий детективний трилер про те, як наша пам'ять викривлює події минулого, а почуття провини не тільки не дає рухатися вперед, а й призводить до повного розладу особистості.

Історія про підліткову  недбалість та жорстокість, про помсту та дитячу наївність; про душевні травми, які інколи трощать серце, яке не може зцілити ніщо і ніхто. Динамічно, загадково, а останні сторінки книги  здивують та заінтригують читача так, що мурахи йтимуть шкірою!

Тож коли і кому востаннє збрехала Емма?!

Райлі Сейґер – майстер написання детективних трилерів, тому радимо прочитати й іншу його історію, яка також лоскоче нерви і не відпускає ще довго після її прочитання  –  книгу під назвою «Останні дівчата».