Нам випало жити в часи складних випробувань. В умовах, коли повсякденне життя триває між повітряними тривогами, а стрічка новин постійно наповнюється невтішними новинами, надзвичайно важливо зберігати емоційну стійкість, вірити в перемогу й щоденно наближати її всіма можливими силами. Проте не менш важливо турбуватись про власне ментальне здоров’я. Сьогодні в нашій добірці — важливі книжки, читання яких нагадує сеанс психотерапії.

Рейчел Кларк «Любе моє життя» 

*доступна в електронному форматі

«Раніше я боялася, що в постійному оточенні смерті втрачу любов до життя, а виявилось зовсім навпаки. Коли бачиш, як обривається життя інших, починаєш як ніколи цінувати кожний прожитий день».

Докторка Рейчел Кларк щодня працює з невиліковно хворими пацієнтами. Вона розпочинала кар’єру в журналістиці, але згодом зрозуміла, що хоче піклуватися про людей, чий земний шлях добігає свого кінця. Ми воліємо не згадувати про смерть, в той час як вона є невіддільною частиною нашого життя. За словами авторки, госпіс — місце вмирання — тим не менше, сповнене життя. Адже, на відміну від звичайної медицини, у центрі уваги тут перебуває не хвороба, а людина.

У книжці «Любе моє життя» Рейчел ділиться історіями своїх пацієнтів і своєю власною. Невиліковна хвороба батька змусила її усвідомити, що жодна паліативна медицина не здатна полегшити біль через втрату близької людини. Але дозволити собі переживати горе втрати — це і є та ціна, яку нам доводиться платити за можливість любити й жити цим гірко-солодким життям.

«Коли мене питають, чи не буває в мене депресії від такої роботи, я кажу, що ніколи. Тут можна побачити найкращі прояви людського духу — відвагу, співчуття, готовність любити. Я маю нагоду часто і ясно бачити, як у найгірших ситуаціях люди виказують свої найкращі риси».

Сьюзен Кейн «Цінність смутку. Як втрати, любов і туга роблять нас сильнішими»

Чому багатьом людям до вподоби сумна музика? Чому Печаль зробили головною емоцією в мультфільмі «Думками навиворіт»? Чому старі люди почуваються щасливішими порівняно з молоддю? Чому позитивне мислення здатне приносити більше шкоди, ніж користі? Як трансформувати тугу й жадання, які ми успадкували від попередніх поколінь? Відповіді на ці та багато інших питань ви знайдете у книжці Сьюзен Кейн.

«Так влаштовано життя, що мало хто виростає завдяки успіхам. Переважно виростають завдяки невдачам. Виростають з лиха. І болю».

«Цінність смутку» називають «унікальним поєднанням психології, особистої історії, духовності, покликань на музику й попкультуру». Сама себе Сьюзен Кейн по праву вважає «адвокаткою печалі». На противагу сучасній культурі, в якій пропагується прагнення уникати сильних почуттів, а не приймати їх, авторка пропонує інший підхід. Багато років вона досліджувала феномен туги й дійшла висновку, що сум і радість нерозривно пов’язані між собою, адже одне неможливе без іншого.

В основу цієї книжки також покладено ідею про те, що біль можна перетворити на творчість, досягнення і любов. Сьюзен Кейн пише про силу гіркої радості. Однак це зовсім не означає, що потрібно сміятись, коли вам хочеться плакати, чи навпаки. Швидше йдеться про дозвіл самим собі проживати негативні емоції та усвідомлювати їх як обов’язкову складову життя. 

«У всіх нас є два екзистенційні зобов’язання. Перше — просто вижити. Але друге — вибудувати таке життя, яким варто жити. Якщо на смертному ложі ви озираєтеся й бачите позаду повноцінно прожиті роки, то відчуваєте спокій».

Олександр Михед «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення»

«Це книжка про те, що неможливо забути. І пробачити» — пише Олександр Михед у передмові до видання «Позивний для Йова». Відомий український письменник і куратор мистецьких проєктів, автор збірки художніх репортажів «Я змішаю твою кров з вугіллям. Зрозуміти український Схід» до 24 лютого 2022 року жив із дружиною в Гостомелі. «Позивний для Йова» — це спроба зафіксувати події і почуття першого року повномасштабного російського вторгнення на територію нашої держави, життя у нових воєнних реаліях, сформулювати переживання та відрефлексувати біль.

У цій книзі змальовані сюжети, знайомі всім українцям. Це і уламки хроніки воєнних злочинів, і впізнавані ілюстрації Міті Фєнєчкіна, створені за скриншотами новин. Також у цій книжці багато особистих історій автора, його спогадів про мирне життя, страху через батьків, які опинились в окупації в Бучі, туги за втраченою домівкою, перших ста днів служби в лавах ЗСУ, суму й болю через полеглих друзів.

«Війна — це коли немає іншого життя, крім цього — відміряного, відрізаного короткого шматка. Загострене відчуття своєї смертності й розуміння, що вже неможливо жити відкладеним життям, яке настане колись потім. Ніякого "колись потім" просто не існує».

Та водночас у цій книжці багато любові й надії, сподівань на краще життя, яке обов’язково настане після нашої перемоги. Адже «зло перетнуло ту лінію, за якою добро починає перемагати». 

    

Едіт Еґер «Вибір. Прийняти можливе»

Едіт Еґер народилась у родині угорських євреїв. У 16-річному віці вона потрапила до Аушвіцу, де втратила обох батьків. Едіт вдалося вціліти в концтаборі. Згодом вона повернулась до Угорщини, вийшла заміж і народила дитину. Проте після завершення Другої світової війни країна опинилась у зоні впливу СРСР, тому молода жінка знову була змушена рятуватись — тепер вже від комуністичного режиму. Подружжя втекло до США, де їм довелося будувати життя з нуля.

«Ми самі обираємо, чого нас може навчити жахіття. Ми можемо озлобитися через смуток і страх. Стати ворожими. Скам’янілими. Чи триматися невинної частини себе, жвавої та допитливої».

Досягнувши зрілого віку, Едіт зрозуміла, що хоче вивчати психологію. Вона здобула науковий ступінь і почала займатись психотерапією. На сьогодні Едіт Еґер відома у всьому світі як спеціалістка з лікування посттравматичних розладів, а також авторка дивовижної автобіографії «Вибір. Прийняти можливе». 

Поштовхом до написання цієї книжки стало усвідомлення того, що десятиліттями після визволення з концтабору Едіт Еґер продовжувала носити концтабір у собі. Спираючись на власний життєвий досвід, авторка пояснює, як зцілитися від психологічних травм, позбутися комплексу жертви та знайти у собі сили рухатись вперед. 

«Ви не в силі змінити те, що сталося, не в силі змінити те, що зробили ви або що зробили з вами. Але ви можете обрати життя зараз. …ви можете зробити свій вибір та стати вільними».