Я фанатка скандинавської літератури. Для мене вона має якусь особливу національно-літературну магію, зіткану з потужної атмосфери і нетривіального сюжету. Саме тому під мікроскопом видивляюся нові переклади популярних книжок – особливо, якщо це шведський або норвезький автор. І не питайте чому – сама не знаю. Але щоразу саме автори-вихідці з цих країн дивують і затягують у хід історії. Роман «Толлак Інґеборґи» не став винятком.

Велика трагедія маленької людини

«Толлак Інґеборґи» – історія, в якій читача миттєво заглиблюють в епіцентр подій. Без рятівного кола чи попередніх інструкцій.

Сюжет починається з того, що вже немолодий оповідач роману Толлак переживає втрату дружини Інґеборґи. Одного дня, кілька років тому, жінка зникла безвісти. Згодом пошуки припинилися, а дружину головного героя номінально визнали загиблою.

Тепер життєва рутина Толлака в маленькому норвезькому містечку зводиться до постійних рефлексій щодо днів минулих, проведених з Інґеборґою. Проте в цій історії є велике «але». Про нього – згодом. 

Сюжет чи форма?

Найбільше в книзі мене захопила навіть не історія, а її форма! Оповідь ведеться від першої особи. Толлак – грубий та емоційно холодний чоловік. Щоправда, він нерідко зустрічається з темним боком свого «я» – спалахами гніву. Він не зумів налагодити стосунки з рідними дітьми та часто «зривався» на бажання дружини виїхати з провінційного містечка. Новий світ з усіма його привілеями та змінами не цікавить та навіть гнітить Толлака.

«Нові часи не питали дозволу. Втручалися у триб життя тут, у долині. Вламувалися у вітальню, у спальню, вдиралися в горлянку і в тіло. Безустанно, з дня на день. Не рахувалися зі мною, не зважали на мене – мені таке не подобалося. Не подобалося обличчя новочасся. Не подобалися його звуки й запахи.

Ми не цікавили одне одного. Нові часи почварні, думав я. Це ти почварний, думали вони».

На противагу черствості Толлака автор Туре Ренберґ протиставляє, здавалося б, абсолютно неможливу якість чоловіка – чуйність до міського хлопчини з вадами розвитку Оддо. Цьому протиріччю письменниик приділяє окрему увагу в романі.

Кожен розділ (вони не пронумеровані, але візуально поділені) триває не більше 2-3 сторінок. На них Толлак від першої особи рефлексує щодо усієї катастрофи нових часів, аналізує себе як батька для дітей і чоловіка для дружини та згадує чимало ключових і поворотних моментів у своєму житті.

Завдяки динамічному темпу оповіді та унікальному стилю автора читач може відчувати себе на відкритому майстер-класі з живопису. Сторінка за сторінкою, ніби як крапля фарби за краплею, ми відкриваємо для себе сюжетне полотно, а згодом – бачимо і всю картину повністю.

Повірте, вона має чим вас здивувати!

«Толлак Інґеборґи» – найосінніша книжка 2022 року

 Як на мене, «Толлак Інґерборґи» – книга абсолютно осіння за своїм меланхолійним настроєм. Тут нема позитиву. Нема гепі енду. Та чи буває він у реальному житті? Певно, що не завжди.

 Я наполегливо раджу звернути увагу на цю невелику історію, що вмістилася у 165 сторінок, бо:

1. Вона динамічна і затягує у подієвий ланцюжок

Завдяки стилю автора сторінка ковтається за сторінкою, а зацікавленість зростає відповідно до кількості вже прочитаних розділів.

2. Атмосфера

Якщо до комплекту ковдра та гарячий чай вам не вистачає захопливої історії про холодні регіони та людей, «Толлак Інґеборґи» радо виправить цю ситуацію.

3. Сюжетний твіт

Без зайвих слів. Просто прочитайте і здивуйтеся наприкінці розв’язці, як і я.