Якщо зараз вам здається, що світ втратив здоровий глузд, то вам не здається. Війни, збройні конфлікти, жонглювання фактами, переписування історії – чи ж можна вважати це нормою? Однак саме у такі непрості дні ми, як ніколи, маємо бути мужніми і шукати підстави для боротьби. Бо все погане рано чи пізно закінчиться, і хтось повинен буде розповісти нащадкам правду.

Іда Фінк «Сад відпливає»

Три місяці щастя, заплямовані п’ятнадцятьма хвилинами війни.

Минулий щасливий час, міряний місяцями й роками, вмить знищений «набором на роботу».

Дихання, відібране у Цариці трьома німцями посеред затишної вулиці.

Темна безодня, яка поглинає перше кохання і схудлу дівчинку у вкороченій сукні.

Із кожного оповідання Іди Фінк сочиться біль людей, у яких нацисти хотіли відібрати голос, гордість і волю. Але зрештою відібрали це все у самих себе на десятки років.

Короткі, глибокі й щемкі історії стануть вашими провідниками у світ, де панує жахлива несправедливість і квітне любов. Це одна із небагатьох книжок, в якій не вживається слово Голокост, але ви вже із перших сторінок розумієте, про що йде мова.

«Пані, чи ви бачили колись людину, що її вбила війна, а вона живе?»

 

Едді Яку «Найщасливіша людина на землі»

Едді Яку, він же Абрагам Соломон, народився у Східній Німеччині. Родина Едді вважала себе насамперед німцями, а вже потім – євреями. А батько страшенно пишався німецьким громадянством.

Та 1933 до влади прийшов Гітлер, і Німеччину накрила хвиля антисемітизму. А вже 1938 року вранці, після «Кришталевої ночі», Едді опинився в Бухенвальді – нацистському концентраційному таборі. Згодом його перемістили до Аушвіцу, де він намагався вижити до звільнення.

Попри нелюдські умови існування, невдалу втечу з табору смерті та підірване здоров’я Едді зміг стати найщасливішою людиною на землі.

«Я зрозумів, що щастя не падає з неба. Воно у твоїх руках. Щастя в тобі самому і в людях, яких ти любиш».

 

Рута Шепетіс «Поміж сірих сутінків»

14 червня 1941 року Ліна перевдягнулася в нічну сорочку і сіла писати листа двоюрідній сестрі. Аж раптом у двері їхнього помешкання почали гамселити – це були солдати НКВС. Сині кашкети з червоним краєм, золота зірка, недопалок на підлозі вітальні і двадцять хвилин на збори валіз… Такою запам’ятала Ліна ту ніч, коли члени її родини стали «буржуйськими свиньми» і ворогами радянської влади.

А потім вони опинилися у тісному товарному вагоні, який привіз їх на узбережжя моря Лаптєвих, у табір смерті, де багато хто загинув від нестерпного холоду й голоду. Це невигадана історія боротьби литовців, маленького балтійського народу, за свободу зі щасливим фіналом.

«Моя найбільша надія – що ці сторінки пробудять у Тобі найглибше джерело людського співчуття. Сподіваюся, вони Тебе спонукатимуть щось зробити, комусь розказати. Тільки так ми можемо убезпечитись від того, щоб таке зло повторилося».

Халед Госсейні «Ловець повітряних зміїв»

У центрі цієї історії – два хлопчики із різних соціальних прошарків, які стали друзями. Вони дорослішають пліч-о-пліч, ловлять повітряних зміїв. Але якось одному із них покидьки ламають життя, а інший, той, хто був другом, стоїть осторонь і дозволяє приниженню відбутися. Докори сумління ятритимуть душу Аміра все життя, і він не сховається від них навіть у далекій Америці.

Історія їхньої дружби та дорослішання розвивається на фоні державного перевороту та ліквідації монархії в Афганістані 1973 року, після якого в країну зайшли радянські війська. І знову перед нами постають росіяни, «які не знають нічого про гідність та честь», але приходять рятувати афганців.

Це книга-сповідь про боягузтво, вірність, любов і війну, яка руйнує людські життя і залишає в серцях глибокі рани. Прочитавши її, ви краще зрозумієте менталітет афганців, зануритеся у їхню історію культуру та традиції. Подивитеся на Афганістан до та після Талібану.

«...Ви ж хотіли знати, – Фарід сплюнув. І показав на старого в лахмітті, який чвалав брудною стежкою, несучи прив'язане до спини велике рядно, напхане чахлою травою.

– Ось вам справжній Афганістан, ага-сагіб. Такий Афганістан мені добре знайомий. А вам? Ви завжди були тут лише туристом, просто не усвідомлювали цього».

 

Любов Загоровська «#МояУПА»

Майже 100 років тому УПА воювала за нашу незалежність. І тому зараз читати історії людей, які, ризикували своїм життям у 10, 14, 16 років, вкрай важливо і водночас боляче. Бо ми знову воюємо за свою незалежність, і наша молодь знову гине від куль російських солдатів.

Любов Загоровська почала збирати історії учасників УПА випадково. Але саме ця випадковість стала початком проєкту Дорога. Впродовж кількох років авторка їздила селами та містами України, збираючи історії людської сміливості. Герої та героїні самі її знаходили. Напевно, щоб нині їхня сміливість стала нашим орієнтиром і допомогла переосмислити історію.

Це складна і надзвичайно вчасна книжка про нашу країну і наш народ, який ніколи не здається. До неї увійшли різні історії, розказані різними людьми, котрі за свою діяльність опинилися в тюрмах, зазнали тортур та переслідувань, але не здалися. Тож і ми не маємо права. Чи не так?

«Думаю собі: ніж ганебне життя, то краще смерть».