"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Крисюк Тетяна
Книги Вітольда Шабловського: про ненаситних диктаторів і добрих людей з Волині
Книга польського журналіста й репортера Вітольда Шабловського «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині» у «Видавництві Старого Лева» вийшла друком 2017 року. «Як нагодувати диктатора» – 2020 року. Це різні історії про різні історичні періоди в різних куточках світу, але є дещо, що їх об’єднує – книги «говорять» голосами людей.
 
«Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»
 
1943 року відбулася Волинська трагедія, чи як її ще називають – Волинська різня. Однозначної відповіді на запитання «хто в тому винен» немає. Винуваті знаходилися з обох боків. Були поляки, які вбивали українців, і були українці, які вбивали поляків. Для обох народів – це трагедія, про яку не хочеться говорити. А якщо інколи й доводиться, то хочеться обговорювати рани й втрати свого народу.
 
Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині обкладинка
Тираж закінчився
Книга репортажів Вітольда Шабловського – збірка людських спогадів і одкровень. Журналіст поспілкувався з очевидцями тих трагічних подій – українцями й поляками, розпитав їх, коли все почалося і як. Але не для того, щоб знайти винуватих і невинних. А для того, аби показати, що добрі люди є всюди й завжди.
 
На BookForum у Львові 2017 року письменник пояснив свою позицію: «Мені здається, що в нас дуже багато книжок, які розповідають, звідки береться зло. Мені хотілося написати книжку про те, звідки в роки війни під час найдовшої ночі, коли діються страшні речі, береться добро, звідки беруться люди, які рятують своїх сусідів, а часом і зовсім чужих людей».
 
Читати цю книгу складно – багато крові, смерті, сліз і болю. Не хочеться вірити, що ми причетні до цієї трагедії – хочеться оборонятися. Власне, це й роблять очевидці чи нащадки очевидців Волинської трагедії. Та чи варто, якщо болить і тим, й іншим?
 
«… Чехи розповідають іноді цю історію і кажуть: «Цей єврей – ошуканець». А я їм тоді відповідаю: «Немає чехів, євреїв, українців або німців. Є люди. І саме людина може вкрасти або ошукати. Або вбити».
 
Книга варта вашої уваги. У ній немає статистики й політики, але є людське життя.
 
«Як нагодувати диктатора»
 
Нагодувати диктатора треба так, щоб йому сподобалося. Бо якщо страва не смакуватиме, то, приміром, Саддам Хусейн міг «вимагати віддати гроші за м’ясо або рибу до каси адміністрації». А за декілька днів, коли він був у доброму гуморі, розпоряджався повернути гроші кухарю: «Наш Абу Алі приготував сьогодні чудовий суп із сочевиці. Він посолив його стільки, скільки треба. Віддай йому те, що в нього останнім часом забрав, і ще доклади п’ятдесятку».
 
Хусейн дуже любив рибні страви, страви з гриля, кебаб, шаварму, суп із окри (їстівна бамія, цукіні, сочевиця). Іді Амін полюбляв малакванґ – пікантний овоч із кунжутом, гранатовою пастою, арахісом і вареними овочами. А ще – уґалі. Уґалі – це кукурудзяне борошно, варене в молоці, з рибним філе.
 
Найскромніше харчувався Енвер Ходжі. Він мав цукровий діабет, а тому міг засвоювати лише тисячу двісті кілокалорій на день. У його меню був овочевий суп без м’ясного відвару, невеликий шматок риби або телятини, шматок сиру з джемом на сніданок. На десерт – кислі сливи або яблука. На вечерю – порція йогурту.
 
Коли Ходжа був у кепському настрої, кухар готував йому десерт: «Я знав, що Ходжа в такі дні потребує чогось солодкого і буде краще для нас усіх, для всієї країни, якщо він отримає десерт».
 
Фідель Кастро любив салат із вугриків із помідорами, орегано, посіченою петрушкою, цибулею і морквою. Не відмовлявся від набілу (молочні продукти). М’ясо їв рідко, але із задоволенням ласував ягнятиною в меді або в кокосовому молоці.
 
У цій книзі Вітольд Шабловський знайомить нас не з тиранами, а з людьми, які годували їх вишуканими й простими стравами. Кухарі не розповіли журналісту жахливих фактів про своїх господарів – вдома, за мискою смачного супу, навіть тирани на деякий час стають людьми. Але кожен кухар боявся свого диктатора, бо той міг у будь-яку мить вбити його без пояснень. Можливо, саме тому люди, запнуті білими фартухами, так високо цінували кожне добре слово, подароване тиранами?
 
Ця книга, як і попередня, варта вашої уваги. Вітольд Шабловський не оцінює діяльність тиранів. Це роблять люди, які мають підстави їх ненавидіти, і люди, які мають підстави їх поважати.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage