Ми, дівчата, такі схожі й не схожі водночас. Але є дещо, що нас пов’язує, – досвід, яким ми ділимося з іншими жінками, щоб уберегти їх від неминучих помилок (ох, нелегка це місія).

У цій добірці – книги, головними героїнями яких є дівчата, котрі помиляються, закохуються та шукають себе, як і кожна з нас. 

Чільне фото – Катерина Глущенко

 

Елізабет Ґілберт «Місто дівчат»

Дев’ятнадцятирічна Вівіан Моріс опиняється в Нью-Йорку, де, за задумом батьків, має допомагати своїй тітці із пошиттям костюмів для акторів її аматорського театру. Але Вів така юна, легковажна й красива, а Нью-Йорк 40-х років такий вільний, театральний і сексуальний, що гріх вночі спати і пити лише безалкогольні напої. Тож Вів пірнає у богемне життя Мангеттену. І хтозна, чим би закінчилися її алкогольно-сексуальні пригоди, якби вона не втрапила у скандал, який змусив її спинитися. А потім почалася Друга світова війна – період змін для всього світу й для Вів, яка нарешті «стала нью-йоркеркою», навчилася орієнтуватися в місті і знайшла своє покликання. 

«Місто дівчат» – це роман-лист, який Віван пише на схилі літ, розповідаючи іншій жінці історію свого життя і кохання. Захоплива історія про жіночу красу, сексуальність, свободу та вибір.

«Ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною»

 

Євгенія Кузнєцова «Спитайте Мієчку»

Лілічка та Мієчка – сестри, які приїжджають в село до своєї майже сторічної бабці Теодори, щоб розібратися, як жити далі. Мієчка не знає, чи справді хоче вийти заміж. Лілічка – чи справді хоче жити в Австралії. А Марта, двоюрідна сестра, яка приєднається до дівчат згодом, – що їй робити з хронічною втомою і двійнею, яку носить під серцем. 

Дівчата роблять ремонт, обговорюють чоловіків, їдять варення, саджають гарбузи, шукають зниклого кота. Словом, живуть життя під патронатством бабусі Теодори, яка кожну з них розуміє, любить і не намагається змінити. 

Це затишна книжка про пошук правильних рішень, жіноче єднання і любов, яка майже сотню років живе у сільській хатині, зарослій плющем. Інколи вам буде сумно, інколи незручно, а інколи дуже весело. 

«Найгірш тюрма – це ти сама».

 

Аньєс Мартен-Люган «Вибачте, на мене чекають»

Колись Яель була душею компанії і мріяла обійти з наплічником увесь світ. Але тепер кожна хвилина її життя розпланована: робочі наради, зустрічі з клієнтами, відповіді на електронні листи. Вона – амбіційна, холоднокровна перекладачка, яку немовби обмотали колючим дротом під наругою. 

Десять років тому Яель загубила чоловіка, в якого, як зрозуміла потім, була закохана. І робота стала для неї сховком від болю й навколишнього світу. Втікаючи від спілкування з рідними та знайомими, вона щоразу кидає коронну фразу: «Вибачте, на мене чекають». Але насправді на неї ніхто не чекає.

Але якось загублений нею чоловік знаходиться, і Яель-душа компанії та Яель-затята кар’єристка сходяться в поєдинку. Що переможе: почуття кохання чи почуття обов’язку?

«… додайте в своє життя трохи пристрасті, і розслабтеся, трохи поживіть, і все піде на краще».

 

Аманда Лі Коу «Світло далекої зірки»

Перед вами історії життя трьох жінок – Марлен Дітріх, Анни-Мей Вонг, Ленні Ріфеншталь. 

Кожна із них була відомою та успішною, але кожна із них заплатила високу ціну за свою відомість і народну любов. Перша втратила Батьківщину, друга її не знайшла, а третя віддала Батьківщині свій талант і втратила себе.

Що пов’язує цих жінок? Спільне фото, зроблене 1928 року на берлінському балу, яке Аманда Лі Клоу взяла за основу, переплітаючи їхні долі на сторінках своєї книги. Десять років по тому вони б нізащо не погодилися позувати для спільної світлини.

Це історія про представниць неслабкої статі, які грають в ігри, припускаються помилок, намагаються боротися зі стереотипами і сяяти так яскраво, як сяють зірки на нічному небі. Та про те, що, здавалося б, зрозуміле бажання людей бути поза політикою розв’язує руки тиранам, яким тільки це й потрібно.

«Світ недосконалий, але щодня, прокидаючись, мусиш поводитись у ньому гідно»

 

Ґюдрун Скреттінґ «Три чоловіки для Вільми»

Вільмі – тридцять п’ять. Вона їсть корисну їжу, вчить дітей грі на фортепіано і про всяк випадок купує хлібці, які зберігає у підвалі будинку. Спочатку вам може здатися, що Вільма – дивачка, але насправді Вільма – дуже самотня й нещасна жінка. 

Мама Вільми померла, коли малій було чотири. Батька дівчинка не знала. До повноліття її виховувала тітка Рут, але раптом теж взяла й померла. І оскільки важливі для неї люди помирали якось невчасно й зарано, Вільма вирішила зробити все для того, щоб прожити якомога довше. Але чим наповнити своє існування?

Наприклад, спілкуванням із чоловіками. Несподівано їхня кількість у житті Вільми зросте аж до трьох: батько, який помер, але залишив для доньки стосик листів, священник із теплими руками та судмедексперт Роберт, що постійно матюкається, бо має синдром Турретта.

Зворушлива історія про життя та обставини, на які ми не завжди можемо вплинути, і кохання, яке все-таки існує.

«… уникати смерті – не те саме, що жити. Просто для декого з нас це не так легко усвідомити. Принаймні поки не розкуштуємо смак життя».

 

Кейт Стейман-Лондон «Обери мене»

Бея Шумахер – відома плюс-сайз блогерка, яка любить себе і намагається руйнувати стереотипи щодо жіночої краси. Бо на щастя заслуговують не лише стрункі дівчата модельної зовнішності. 

Якось, переглядаючи за келихом вина із подругою випуск нового сезону телешоу «Єдиний», Бея критикує його надміру «глянцевих учасників». Критикує, не шкодуючи слів. Після публікації допису в Instagram зчиняється скандал, але несподівано Бею запрошують стати учасницею «Єдиної». Дівчина погоджується, та чи витримає вона тиск продюсерів і лицемірство учасників? І чи вдасться їй знайти кохання, не втративши при цьому себе?

Важлива й потрібна книжка, яка порушує проблеми сексизму, булінгу, фемінізму та бодіпозитиву.