Книга, що спрямовує до пошуку істини
26.02.2013
Поки друзі Старого Лева знайомляться з новою книгою Марії Морозенко «Іван Сірко, славетний кошовий», хочемо нагадати про першу частину пригод відомого українця. Огляд книги «Іван Сірко, великий характерник» надає людина, яка має безпосереднє відношення до виховання молодого покоління – вчитель української мови та літератури.
Популярна історична література – жанр, що в Україні і досі представлений поверхнево. Павло Загребельний, Володимир Малик, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук, Василь Шкляр – прозаїки вершинної когорти цього жанру. Написані ними повісті та романи викликають жвавий інтерес та дискусію. Це й не дивно. Українська історія вперто замовчувалася в часи СРСР, висвітлювалася виключно в контексті єдиної історії «великого могучого». Давні події замулювалися, прикривалися недоказаними подіями, перекрученими історичними реаліями та відвертою брехнею. Змінювалася влада, змінювалися погляди, а так само і підхід до історії – реальних імен, постатей та їхніх величних звершень. Українська історія переписувалася вже стільки разів, що дехто не втримується і… береться переписувати її знову і знову.
Зі свого боку, сучасні українські письменники, відтворюючи історичні події давнини, притримуються позиції спротиву – відродити те, що старанно приховане під намулом навіювання та показовості.
Це важка праця. І почасти невдячна. Читач не надто вибагливий нині. Тривалий час закинутий в тенета легкого чтива він мало переймається роздумуванням «після прочитання». Йому хочеться найлегшого у читанні «проковтнути і… забути». З цим же взятися до наступної книжки.
Книга Марії Морозенко «Іван Сірко, великий характерник» – це вже точно не із масиву легкого чтива. Але й не із розряду книг, які вибудувані на чітких історичних реаліях. Ця історична оповідь викликає неоднозначні враження. Насамперед, це твір цікавої сюжетної лінії, доброї композиційної побудови та чітко виписаних характерів діючих персонажів. Гарні й конструкції речень. Читаючи книгу не раз ловив себе на тому, що авторка свідомо «грається» смисловим наповненням. Чи не задля того, аби нагадати читачеві, який так любить найпростіші короткі фрази та речення, що українська мова досить барвиста та багата. Цікавими порівняннями, влучними архаїзмами та несподіваними метафорами щедро всипані сторінки книги: відлюдний хутір, тамтешньої відьми, недуги зцілювати й болячки проганяти, їдко відізвався, кварта із трав’яним чаєм, скидається рвійно із лавки тощо.
Щоправда, іноді це й заважає легко читати. Бо насправді, як на мене, цю книгу легко читати усім, хто цікавиться історією і має хоча б посередні знання етнографічні. Ось, наприклад, авторка пише: «Відтепер рожаниці не обходяться без молодої повитухи». Зацікавлений в українську минувшину напевно знає, чому саме це слово вжите в авторському тексті, адже українці-русичі віддавна вважали рожаниць Богинями дітонародження. З посуненням їхнього ролі християнством, коли рожаниці «позбулися» своїх пріоритетів, вони виступають виключно як помічники повитух. Це символічно й показує письменниця.
Читаємо далі. За сюжетом, на цвинтарі, коли хоронять стару повитуху, молода її помічниця прив’язує до пояса померлої хустинку із маком, а якийсь чоловік вкладає збоку труни палицю. І це все неспроста. За давніми віруваннями українців, на тому світі на повитуху нападають душі померлих за те, що та допомагала їм родитися для гіркого земного життя, і якщо вона не встигала відбитися палицею, то розкидала мак; поки діти підбирали макове зерно, повивальна бабка тим часом старалася від них утекти. Ось такий підтекст «приховано» в рядках оповіді.
Інше враження від читання книги: авторка свідомо «грається зі своїм читачем» у несподівану, але доволі цікаву гру під назвою «Пізнай самого себе у світі і світ у собі». Як приклад, наведу кілька штрихів. За сюжетом книги, збираючись до породіллі, баба-повитуха кидає у вузлик якісь трави, йде до покуття і бере звідти тройчасті свічки. У допитливого читача підсвідомо виникає бажання дізнатися, які саме трави взяла повитуха із собою? І не менше зацікавлення викличуть «тройчасті свічечки». Звертаємось до нашої минувшини. Сімейні звичаї та обряди підкреслюють: «Щоб дитина росла здоровою, зазвичай використовували освячені трави та квіти (свячене зілля), у купіль дівчинки додавали меду, іноді молока (щоб гарною була), хлопчикам клали коріння дев'ясила (щоб сильними були)».
Що ж до тройчастої свічки, то тут і не дивно, що саме цю свічку взяла із собою баба-повитуха. Почувши про те, що роділля помирає, вона на всяк випадок взяла те, що зазвичай давали у руки помираючим – найперше це була троїцька свічка. З одного тільки цього схематичного штриха гаразд видно, що авторка володіє непоганими,навіть і гарними знаннями етнографічними.
Що ж до історичних подій, то тут письменниця послуговується широко легендарними свідченнями. Певно, щоб зацікавити читача, описує фрагменти купальської ночі, коли Іван Половець зриває-таки купальську квітку. Це не нова тема в українській літературі. Особливо яскраво показана в Миколи Гоголя. Виключно у творах фантастичних такі сюжетні перипетії грають свою визначну роль. В історичній повісті це здебільшого як схематичний ігровий елемент. Не знаю, чи повірить читач у таку фантазію авторки. Навряд.
А от що зможе глибше зрозуміти і пізнати Івана Сірка, дитинство якого письменниця виписує досить цікаво, вводячи для цього додаткових негативних та позитивних персонажів, а також наповнюючи зміст книги цікавими пригодами, сумніву це не викликає. Під час читання книги, заглиблюючись у текст, в написане повірив-таки.
Єдине, що хочеться зазначити наостанок, це бажання продовження цієї книги. Іван Сірко у цій книзі не виписаний. Його історія життя, як кошового отамана, захоплююча та інтригуюча. От якраз це і хочеться почитати. Що ж до адресації книги, означеної видавництвом «для середнього шкільного віку», то, на мою думку, вона заслуговує на читання і дорослої аудиторії. Тієї, яка хоче знати своє минуле глибше. А от із дітьми її читати потрібно учителю, ретельно розкодовуючи побіжні фрази письменниці, налаштовувати уяву дітей до правдивого пошуку істини.
Викладач української мови та літератури Михайло В.
Джерело: ХайВей
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно