"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Книга, що нагадує дитинство
Random
Головна героїня книги – симпатична дівчинка Ганнуся, але на неї автор пропонує дивитися очима дорослого. Він наче сам присутній у книзі в ролі одного з персонажів. Це цікавий прийом: показати психологію дитини очима дорослого, не зашкарублого, а живого, який за професією є письменником й інколи поводиться як дитина.
 
Мама Ганнусі їде у відрядження на Далекий Схід, робитиме репортаж про життя тамтешньої української діаспори. Інший гарний мотив пам’яті про Батьківщину розкривається через образ євшан-зілля, чий запах, за легендою, може нагадати про рідну землю.
 
«– В тому то й справа, Ганнусю, що людині завжди здається, ніби десь-інде краще, ніж вдома. От і їдуть, як їм здається, шукати щастя-долю. А повертатися назад теж не хочеться. Одним соромно, інші звикають до свого нового краю. Але батьківщина, Ганнусю, на те і батьківщина, що їй болить серце навіть за тими, хто покинув її» (С.101) – і з чим твердженням дорослого героя важко сперечатися.
 
Так акуратно з різних боків показуються проблеми сучасності, які інколи фоном з’являються у цьому творі.
 
Письменник Костя погоджується попіклуватися про дитину і бере її з собою до села. Спочатку вони до Черкас пливуть теплоходом, а далі їдуть автобусом. Основне ж місце дії – Воронівка, улюблене селище Володимира Рутківського, яке з’являється, здається, в кожній його книзі.
 
Письменник у цій книзі не дуже любить дітей, бо вони галасують і заважають думати, але тривале спілкування з дітворою кардинально змінює його ставлення. Він може і розважатися, і бути несерйозним, і влізти на дерево, щоб допомогти хлопчику, який там завис, і навіть бере собі найбільшу ложку, аби смакувати пінкою на варенні.
 
Але головна героїня книги – таки Ганнуся. Вона балакуча, цікава, розумна, може втягнути у свої ігри будь-якого. Наприклад, дівчинка вчить дорослого складати вірші, граючись у підбір рим, і в них разом непогано виходить, або діти й дорослий ганяються за квочкою і всім гуртом полюють на колорадських жуків. Хоча не завжди між Ганнусею і Костею мир і взаєморозуміння, стаються і конфлікти, і їх теж потрібно навчитися вирішувати правильно.
 
Ганнуся любить читати, тому цілком природно почути від неї запитання: які книги у тебе є? Читання добре впливає на розвиток особистості, і про це не треба забувати ні дітям, ні дорослим.
 
Дівчинка швидко подружилася з Наталочкою і Миколкою та розвідала околиці. Дитині, яка виросла на асфальті, у селі все цікаво. Буквально все.
 
Ганнуся дивується колодязю і способу витягти відро, яке відв’язалося, хоче погуляти по лісу і сходити на річку. Раніше вона бачила справжній комбайн і велику зграю кажанів лише по телевізору, щиро радіє їжачкам, яких зустрічає на стежці.
 
І тому Ганнуся неабияк ображається, коли, щоб провчити малу, Костя бере на болото не її, а Наталочку. Коли ще асфальтовій дитині випаде змога побачити справжнє болото?..
 
Є у книзі ще одна важлива лінія.
 
Влітку учні, багато з яких є пластунами, займаються дослідами на пришкільній ділянці, а у Воронівській школі існує традиція: кожен клас має зробити щось визначне перед переходом до нового навчального року. Й в одного з класів виникла проблема: школярі не знають, що їм зробити. Рішення приходить саме собою, його знаходять Ганнуся і Миколка.
 
Але дитячі справи не тільки для малечі. Дядько Костя не чужий на цій землі, він замолоду теж бешкетував, але був і серед школярів, які почали садити нині розкішний сад. Саме з фруктів із цього саду діти й варять варення для однолітків з Далекого Сходу. Немає нічого смачнішого за варення, особливо за те, яким можна поділитися з іншими. А спогади про це надзвичайне літо залишаться у всіх на довгі роки.
 
Наприкінці ж книги читач знаходить рецепти улюбленого варення від Ганнусі, і читачеві вже кортить спробувати ці солодкі поради на практиці.
 
Висновок: Ця весела пригодницька книга нагадує дорослим їхнє дитинство і дуже добре показує сучасним дітям, як багато цікавого можна побачити у реальному світі, де мобільні телефони не є найбільшою цінністю і бажанням.
 
Дарина Пилипенко
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage