Книга року ВВС: Не боюся Тані Малярчук
14.12.2018
Уявімо собі, панове дітки, що з якихось причин із лиця Землі зникли люди - тобто ви, тобто ми. В принципі вже довгий час про ймовірність катастрофи наполегливо попереджали й гуманісти, й екологи, й святі люди, благаючи не нищити життя навколо.
Ольга Герасим'юк, BBC Україна
Чого це сталося в історії Тані Малярчук Mox Nox - це питання якраз досліджує рукокрила героїня книжки Тереза. А нам, напевне, причини на поверхні ж - або таки кінець світу через незалежні від людей причини, або ж таки через їхню несамовиту дурість, нерозважливість, злобу та інші руйнівні характеристики людської природи.
Нам із книжки дуже дошкульно відчувається це зникнення людяності, людського, людини - бо ні світла більше не засвітити, ні зрозуміти, хто жив у тих уламках, де тепер кубляться постапокаліптичні істоти, ні повернути щось назад. Страшно…
Чи злякає це дітей - я не знаю.
Діти, по-перше, не годні уявити погибель і смерть, вони на початку життя захищені від цього природою.
По-друге, - а було би часом непогано трохи пофантазувати з ними на такі теми, адже діти так скоро виростають у дорослих людей, які вже будуть зіпсовані саме тими руйнівними характеристиками. І, не задумавшись ні разу на такі теми, вони цілком докладуть зусилля до створення того постапокаліптичного сюжету, один із варіантів якого запропонувала Таня Малярчук.
А що, як когось можна зупинити на шляху до пекла - у ніжному віці, підкинувши історію подібну до Терезиної? Не факт - але може трапитися.
У тому світі все догори ногами.
Це підсилено талановитими малюнками Катерини Слонової - художниця творила той час чорним, рукокрилі істоти там висять головою вниз, бо саме так птеропуси існують у перевернутому світі: або літають у мороці, або висять у суцільній темряві. Власне, як багато хто з людей.
Хоча апокаліптичні персонажі художниці швидше зворушливі й милі - їх хочеться погладити по їхніх потворних голівках.
Авторка назвала це "Ніч іде", виснувала той світ із свого власного страху перед майбутнім - дитячого, власне, страху, якщо всерйоз сприймати ту внутрішню дитину, яка в кожному з нас ніколи не виростає, а так і висить, зачепившись ногами - з усіма переляками від зустрічі зі світом людей.
Це - досвід написання дитячої повісті недитячою письменницею.
Когось він лякає незвичністю розмови з дітьми, а мені це цікаво - навіть у світі "після людей" лишилися цілком людські справжні почуття й емоції, лишилося бажання захистити скривдженого, безправного й упослідженого, "нерівного", лишилося прагнення повернути правду, повернути "з темряви того, хто не мав наміру повертатися", лишилися дивні почуття, схожі на любов.
При цьому лишилися й біль, булінг, невірність і підлість, звичайно - самотність, віра в оманливий мангровий рай, яка тільки й тішить. Тобто - душа таки нікуди не дівається, я би так сказала, вона розчиняється в повітрі й "передається", хто би там не прийшов далі.
Бажано її таки берегти в цьому житті й рятувати від зла…
А, до речі, може ніякий апокаліпсис і не настав - в книжці описаний сьогоднішній день, яким він часом постає перед розширеними від страху очима, або - перед очима, розширеними від гніву й пориву всьому цьому дати лад чи лікування.
Письменниця мене особисто завжди вражає своїм простим і відвертим зізнанням, вона дійсно пише, як дихає: не даруючи читачеві звисока висновків, не формулюючи моралі, не прикрашаючи свої сумніви й муки - й не думаючи про те, який має при цьому вигляд.
Боїться - коли страшно, і беззахисно зізнається в усьому, що відчуває.
В неї свій, може й, химерний, світ. Десь вона була сказала, що зрозуміла - те, що придумав Кафка, то все правда. Треба таке говорити дітям? А хто пробував? Таня ось спробувала.
До речі, Mox Nox відібрали в щорічний міжнародний каталог книжкових рекомендацій "White ravens"-2018) - серед 200 книг 38 мовами з 59 країн світу. Обирали кращих за універсальністю теми, новаторством, літературним стилем.
Отже, хтось теж так думає, що людям від 10 років треба би цю книжку прочитати, бо ніч наступає, це - факт.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно