"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Катерина Сад

Нещодавно вийшла книжка-картинка ілюстраторки Катерини Сад «Поштар». Затишні зображення лісових мешканців сприяють тому, аби найменші читачі подружилися з ними, а легкий для сприйняття текст із важливим посилом, відгукнеться і дорослим. Адже «неймовірні історії розповідає великий ліс тому, хто вміє слухати». Авторка ділиться з читачами досвідом роботи над власним текстом та як завзято перемальовувала поштаря Вовка та решту героїв.

***

Задум створити книгу про Лісову пошту виник дуже давно, потім було довжелезне втілення. Ідея лишилась незмінною, а картинки та текст мінялись тричі. Перший Вовк був надто суворим і недитячим, другий Вовк своєрідним, проте, по відчуттях щось не те. А третій Вовк намалювався сам собою на маленькому клаптику паперу. Це була смужка завширшки 5 см. Потім під нього намалювалась білка і ведмідь, далі з'явилась решта тваринок. Окремий розвиток подій проходив Ліс, що малювався і перемальовувався. Хотілось, щоб він створював свою затишну атмосферу, тому я малювала, тоді сканувала і в графічному редакторі та зменшувала насиченість кольорів. Отак проростали картинки.

Текст писався і переписувався. Кількість лісових професій скоротилась. Шліфувався текст, шліфувались картинки, і знову шліфувався текст з допомогою багатьох людей та команди «Видавництва Старого Лева». Я тішусь, що книжка покращилась і вийшла в люди.

Загалом послання, яке зашифрувала, про те, що самотність це вибір, а не обставини. Вона не через брак людей довкола, а через страх впустити когось у своє життя. В цьому страхові немає довіри до Творця, до життя, до усього того, у що ми віримо, і до чого звертаємось у молитві.

Просимо про це, і не довіряємо своїм відчуттям, не можемо прийняти наживо, коли наближаємось до того, про що просили. З віком приходить все більше обережності, обачності, острахів, і разом з тим приходить сум, спогади переважують думки про майбутнє. А може бути інакше. Не без зусиль, звісно, проте в любові і з довірою.

Людей у місті купа, тому кожен може обрати бути йому самотнім, чи записатись у бібліотеку, потоваришувати з місцевою продавчинею, піти на танці, на хор, у храм, познайомитися в соцмережах і будувати щось спільне в реальності. Ми боїмось болю та образ, очікувань та звинувачень, але Бог приходить до нас в обличчях оточуючих людей, от тільки чи можемо ми його розгледіти в них і проявити його доброту собі? Чи можемо любити себе, і дозволити собі любити когось як самого себе? Завести собі тварину чи рослину? Дбати про когось і дозволити іншим дбати про тебе, озвучити потребу в цьому, і, можливо, навіть проявити свою слабкість? На мою думку, це сильно, бо щиро, а щирість завжди про любов.

І от Вовк-інтроверт, життя якого склалося, стало комфортним і приємним, коли він впустив інших. Він зустрів тих, у кого була потреба в родині, пішов у невідомість, відкривши навстіж свої двері та серце.

Ми самі приходимо сюди та самостійно йдемо звідси, але весь шлях ми в колі людей, і це тепле коло, якщо вміємо розгледіти і знайти свою зграю. Варто лише наважитись».

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage