«Яким чином письменник примушує повірити і співчувати вигаданим героям?
Він ловить читача в невід на малесеньку крихітку правди, на окраєць власного досвіду»

З роману Галини Матвєєвої «Сон короля»

      

Письменництво — одне з найцікавіших і, мабуть, найбільш таємничих занять з усіх, які вигадало людство. Одні вважають, що головним для автора є талант, інші переконані, що найважливішу роль у письменницькій праці відіграє дисципліна. Однак незаперечним лишається той факт, що письменниками рухає бажання розповісти історію, яка змусить читачів забути про все на світі. А ще час від часу люди, які створюють історії, самі не проти стати їх персонажами. Саме про такі книжки розповідаємо нижче.

  

Галина Матвєєва «Сон короля»

Із самого дитинства Еммануїл Прямков мріяв стати письменником. І не просто письменником, а обов’язково видатним, твори якого вивчатимуть у шкільній програмі. Тепер у цього, вже дорослого, чоловіка спокійне й розмірене життя: замість гучної слави — робота коректором у місцевій щотижневій газеті, замість створення власних літературних шедеврів — вичитування чужих текстів, замість літературних нагород — одна-єдина публікація в журналі, який перестав існувати з розпадом СРСР.

Направду невідомо, чи мав Емма хист до письменництва, однак талант нічого не помічати у нього таки був. Єдине, що здатне вивести автора-невдаху з летаргічного сну — повідомлення про відомого німецького письменника Ганса Фріша, життя якого саме по собі нагадує авантюрний роман, в якому знайшлось місце і для шалених пригод, і для великого кохання, і для всесвітньої слави. І як же ж прикро спостерігати за успішною кар’єрою талановитого німця, коли власні шанси змарновані.

Проте дрібку омріяного визнання Прямков таки отримав: одного дня його приймають до Спілки забутих письменників, членами якої є нікому нецікаві літератори. Ще більш несподіваною виявилась пропозиція написати роман про, м’яко кажучи, суперечливу історичну постать:

   «Хороша книжка — гарний адвокат. Вона пояснить читачеві мотиви героя, якщо треба, та виправдає його вчинки».

Необачно погодившись, Еммануїл виявляється втягнутим у небезпечну гру, в якій йому відведено роль пішака. Чоловіка охоплює манія переслідування, а події, що відбуваються навколо, все більше нагадують марення. Зрештою виявляється, що перемогти в цій шаховій партії так само неможливо, як і вийти з неї за власним бажанням.

   

Емілі Генрі «Пляжне чтиво» 

Емілі Генрі — популярна американська письменниця, що стала відомою завдяки янгедалту. «Пляжне чтиво» — перший роман авторки для дорослої аудиторії, який здобув шалену популярність відразу після публікації, потрапивши до списку бестселерів Amazon і ставши феноменом BookTok.

Головними героями «Пляжного чтива» Емілі Генрі зробила письменників у пошуках натхнення. Дженьюері Ендрюс опинилась без грошей, вона спустошена втратою батька і проблемами у стосунках з матір’ю. У неї є три місяці на те, щоб дописати книжку. Проте авторка, яка раніше створювала історії в дусі «жили вони довго і щасливо», більше не здатна написати жодного рядка:

   «Історія раптом втрачає будь-яку необхідність її розповісти».

Натомість у сусідньому будинку оселився запеклий суперник героїні ще з часів коледжу. Ґас Еверет — знаний прозаїк, який пише виключно «серйозні» книжки. Та, як не дивно, його теж спіткала творча криза. Тому двоє авторів вирішують обмінятись жанрами й укласти парі. Відтепер Дженьюері повинна написати «великий американський роман», а Ґас — романтичну історію.

Безнадійний романтик і раціональний скептик — двох більше несхожих між собою персонажів годі й шукати. Чи вдасться їм вийти за межі звичного письменницького амплуа? І хто переможе в парі? «Пляжне чтиво» зовсім не схоже на класичний ромком, адже до кліше, типових для цього жанру, авторка сповна додала суворої реальності.

   

Джин Ганфф Кореліц «Задум»

   «Ваш успіх вимірюється останньою опублікованою книжкою, а ваш талант оцінюється за наступною книжкою, яку ви пишете. Отож стуліть рота й пишіть».

У минулому перспективний письменник, а в сьогоденні викладач третьосортного коледжу Джейкоб Фінч Боннер з останніх сил намагається втриматись на плаву. Його перша книжка була успішною, але відтоді минуло занадто багато часу. Тепер же він працює викладачем на кафедрі літературної творчості заочного симпозіуму Ріплі.

Одного дня Джейкоб зустрічає Евана Паркера — зухвалого студента, який переконаний, що його дебютний роман матиме неабиякий успіх, адже в основі цього твору покладено просто таки блискучий задум.

Сюжет майбутнього твору настільки вражає письменника, що він ніяк не може викинути його з голови. Кілька років потому Джейкоб дізнається, що Евана немає серед живих. Невже задум його колишнього учня так і залишиться нереалізованим? Тож чоловік вирішує запозичити основну ідею роману. 

   «Хіба важко вкрасти чиюсь історію? Зробити це може кожен — не потрібно навіть ставати письменником».

Минуло ще кілька років, і Джейкоб Фінч Боннер, уславлений автор роману «Ласка», купається в променях слави. Але він навіть не уявляє, наскільки жахливі наслідки матиме його рішення використати чужий задум. Хоча книжка Джин Ганфф Кореліц має дещо передбачуваний сюжет, проте все одно буде цікавою читачам, які хочуть більше дізнатись про залаштунки американського видавничого світу.

   

Жоель Діккер «Правда про справу Гаррі Квеберта»

Молодий письменник Маркус Ґольдман дещо нагадує Евана Паркера, про якого ми згадували вище. Амбітний, зарозумілий і напрочуд упевнений у власних силах. Але на цьому схожість закінчується. Адже Ґольдману таки вдалось опублікувати свій дебютний роман, і його спіткав приголомшливий успіх. Ба більше, на відміну від персонажів «Задуму», у головного героя «Правди про справу…» склались чудові відносини зі своїм наставником Гаррі Квебертом. Тож саме до нього Маркус звернувся по допомогу, коли його з головою накрила творча криза. 

Саме в цей час на подвір’ї будинку Гаррі Квеберта знаходять рештки тіла дівчинки, яка зникла кілька десятиліть тому. Коли ж стає відомо, що відомого письменника й неповнолітню жертву поєднували не лише дружні стосунки, Квеберт опиняється на чолі списку підозрюваних. Натомість Маркус Ґольдман не має іншої ради, як спробувати врятувати друга від ув’язнення, а заодно і свою кар’єру. 

   «Книги, любий мій Маркусе, небезпечні тим, що ви можете втратити контроль над ними. Видати книжку означає, що написане на самоті раптом вислизає у вас із рук і розчиняється в публічному просторі. Це дуже небезпечна мить: ви весь час маєте пантрувати. Не допильнувавши власної книжки, матимете катастрофу».

«Правда про справу Гаррі Квеберта» — це той випадок, коли попри 700-сторінковий обсяг історія зовсім не здається затягнутою. Автор вміло тримає інтригу, віртуозно жонглює подіями сучасності й 30-річної давнини, змушуючи читачів гарячково перегортати сторінку за сторінкою в пошуках розгадки. До того ж Діккер створює настільки колоритних другорядних персонажів, що вони врізаються в пам’ять не менш яскраво, ніж головні герої.

   

Жоель Діккер «Загадка 622 номера» 

Українським читачам Жоель Діккер відомий завдяки своїм детективам із надзвичайно закрученими сюжетами. Не стала винятком і «Загадка 622 номера» — книжка, що поєднала в собі запеклу боротьбу за владу, любовні перипетії, шпигунські ігри, а також страшну таємницю, яку буде розкрито лише наприкінці. Проте цього разу Діккер пішов ще далі й зробив головним героєм… самого себе! 

Багато років тому розкішний готель у швейцарських Альпах «Палас де Верб’є» став місцем жорстокого злочину. Під час Великого Вікенду сталося холоднокровне вбивство, винного так і не знайшли. Та чи міг Жоель Діккер уявити, що, приїхавши сюди на відпочинок після розриву стосунків, йому доведеться розкривати злочини минулого?

А в розслідуванні Жоелю допомагає жінка, яка також хоче стати літераторкою. Тож паралельно з детективною складовою читачі отримують влучні поради з письменницької майстерності:

   «Люди часто вважають, що написання роману має починатись із задуму. Натомість роман бере початок передовсім із бажання – з бажання писати. Це бажання, яке захоплює вас цілком, і ніщо не може його зупинити, воно відвертає вас від усього. Оцю постійну тягу до писання я називаю письменницькою хворобою. У вас може бути найліпша романтична інтрига, та не маючи тяги до писання, ви нічого не утнете».

«Загадку 622 номера» автор присвятив своєму покійному видавцеві, який повірив у його талант. Бернар де Фаллуа — чільна постать у видавничому світі Франції. Завдяки ньому нікому невідомий молодий автор перетворився на всесвітньовідомого письменника, книжки якого друкують мільйонними тиражами. Карколомний детектив і зворушлива данина пам’яті покійного друга водночас — здавалося б, це непоєднуване поєднання, але Жоелю Діккеру воно беззаперечно вдалось:

   «Життя — це роман, про який уже відомо, чим він скінчиться: наприкінці герой помирає. Отож найважливіше не те, як завершується наша історія, а те, як ми заповнюємо в ній сторінки. Адже життя, як і роман, повинне бути пригодою. А пригоди — це відпустка від життя».