Будь-який вияв емоцій у стресових ситуаціях – це нормально. Від перепадів настрою та емоційний виплесків потерпають і діти, і дорослі. Що робити, якщо у дитини почалась істерика, як допомогти дорослому стабілізувати свій стан та словами і діями нормалізувати стан дитини – у порадах відомої психологині, авторки книги «Таємниця Життя та смерті» Світлани Ройз.

Алгоритм дій дорослого, коли у дитини істерика

1. Стабілізуватись самому: взяти в руку якусь річ, спертися на спинку стільця чи стіну. Зараз наших сил та опори може не вистачати. Нагадати собі: істерика означає, що занадто висока напруга. Іноді дитині важливо зараз випустити пару.

2. Бути в контакті з дитиною. Не переривати контакт.

3. Якщо у дитини істерика, вона не чує наших умовлянь, погроз та нотацій. Потрібно надати підтримку почуттям дитини, назвати почуття дитини: «Ти злишся? Ти сумуєш? Зараз зовсім складно? Ти втомилась?». Намагатись озвучити потребу дитини. Істерика потребує нашої уваги, часто – наших рук та обіймів: «Давай я візьму тебе на руки! Мені теж хочеться додому. Якщо я могла б, я б для тебе…».

4. Якщо це маніпуляція – бути в контакті, почути потребу, але дати зрозуміти, що маніпуляція не пройде.

5. Якщо дитина мала – допустимо перефокусувати увагу.

6. Тільки після того, як контакт відновлено та потреба дитини почута й усвідомлена, можна розпочинати раціональний діалог. Почати переказувати те, що було до початку істерики і вести розмову до раціонального висновку.

7. У істерики є інерція – вона не може припинитися одразу ж.

8. Продумати й напрацювати практики, що робити після істерики, щоб не було відчуття втрати близькості: обіймашки, гра в мізинчики, т. д.

Теорія і трішки практики:

– Емоційні прояви, ймовірно, будуть сильнішими не тоді, коли найбільш гостра небезпека, а коли вже є хоч якийсь період спокою. Це може бути і коли дитина в Україні, і коли вона у вже більш безпечних містах та країнах.

– Перші потреби дитини – безпека та близькість, емоційний контакт з надійними дорослими. Зараз про базову безпеку ми говорити не можемо, а на емоції та емоційний контакт у батьків просто може не вистачати сили та часу. Це нормально, коли дитина, що проявляє навіть здорові емоції, викликає у нас роздратування чи агресію.

– Проявити те, що в неї накопичилось, вона може тільки з тими, кому довіряє.

Дуже складно грати з дітьми та витримувати напругу емоційністю чи іграми. В цьому матеріалі саме про відновлення відчуття безпеки та близькості. Це має зменшити істерики та інші симптоми:

– МИ НОРМАЛЬНІ в ненормальних умовах: ми залишаємося найкращими батьками і в воєнний час, навіть більше.

– Чому ми не можемо зараз бути такими близькими, як хотіли би? Майже у всіх нас підвищений рівень кортизолу. Майже всі ми намагаємося витримати напругу – чи в житті в небезпеці, чи в адаптуванні до нових умов. Звертання до емоцій (гра з дитиною, сльози, страх, капризи дитини) активізує лімбічну систему мозку, тобто підвищує рівень кортизолу. І наші реакції на дітей зараз закономірно можуть бути більш різкими. Діти можуть нервувати, терпіння може не вистачати, і навряд чи у нас є час побути хоч трохи без дитини, щоб відновитись. Також тривога вимагає контакту з інформацією та контролю новин. Часто ми не можемо перемкнутись на щось інше.

 

Що робити?

– За будь-якої можливості нам потрібно відпочивати;

– Треба пам'ятати, що війна сприяє і нашому регресу – багатьом з нас хочеться на ручки. Але «ручки» – це ми самі. І нам дуже-дуже важливо хоч на 2, 5 або 15 хвилин робити паузи – в гортанні новин, в спілкуванні – для турботи про себе.

– Режим дня. Це те, що дає відчуття кордонів.

– У заняттях з дітьми варто обирати, як і в мирні часи, те, що нам самим може приносити хоч якесь задоволення. Наші жертви обертаються нашим же вигоранням: я не можу зараз читати та звично грати з донькою, але ми разом співаємо, я їй майструю іграшки.

– Дуже важливі тілесні ігри: це і безпека, і близькість, і стабілізація нервової системи.