Книга Кім Крабел «Найсамотніший кит у світі» — це ніжна історія про любов і дружбу, яка нагадує затишну колискову. Вона розповідає про дівчинку Лілю, її татка-океанографа і сумного кита, чий спів не можуть почути інші.

Це видання вийшло за підтримки програми Європейського Союзу «Креативна Європа», а переклала його з нідерландської Ірина Коваль. Сьогодні Ірина хоче познайомити вас із новою книгою ближче, тож розповість про свою роботу над перекладом і враження від історії Кім Крабел та ілюстрацій Себастіаана ван Донінка.

***

Перекласти «Найсамотнішого кита у світі» фландрської письменниці Кім Крабел мені запропонувала редакторка дитячої літератури «Видавництва Старого Лева» Наталка Малетич. Ми з нею вже працювали разом над книжкою Каріни Схапман про Сема і Джулію та над серією Паула ван Лоона про вовкулаченя Дольфі, яка зараз готується до друку. Наталка була в захваті від прекрасних ілюстрацій Себастіаана ван Донінка й надіслала мені оригінал книги для ознайомлення. Я швидко прочитала й одразу погодилася її перекласти.

До речі, саме завдяки цьому перекладу мене внесли до реєстру офіційних перекладачів художньої літератури Фландрського Літературного Фонду. У Нідерландах і Фландрії, нідерландськомовній частині Бельгії, існують спеціальні фонди, які займаються промоцією їхньої літератури за кордоном — зокрема, надають ґранти іноземним видавництвам і перекладачам. Для того, щоб фонд вніс тебе до його реєстру перекладачів, твій переклад має спершу пройти експертну оцінку на якість. На той час я вже була зареєстрована у Нідерландському Літературному Фонді й кілька разів отримувала їхні ґранти, проте книжок фландрських авторів ще не перекладала. Я написала у Фландрський Літературний Фонд із запитанням, чи визнають вони мою нідерландську реєстрацію, оскільки мова фактично одна й та сама, і фонди співпрацюють один із одним. Та вони захотіли провести власну експертну оцінку і попросили мене надати їм фрагмент перекладу якоїсь книжки фландрського автора. Отож я переклала для них «Найсамотнішого кита у світі». За кілька тижнів отримала відповідь — мій переклад схвалили, і тепер я зареєстрована як перекладачка художньої літератури в обох країнах.

Тож коли «Видавництво Старого Лева» завершило всі офіційні домовленості, переклад у мене лежав вже готовий.

Перекладаючи книгу, я завжди намагаюся найперше передати її настрій і ті почуття, які автор чи авторка хочуть викликати у читачів. «Найсамотніший кит у світі» — дуже лірична книжка, трохи меланхолійна, затишна. З першої ж сторінки стає зрозуміло, що головна героїня, дівчинка Ліля, обожнює свого батька-океанографа і страшенно сумує за ним під час його подорожей. Отож коли Ліля розповідає про нього, я вирішила використати не просто слово «тато», а його зменшувально-пестливу форму — «татко». Таким чином з найпершого ж речення — «Татко знов удома» — читач розуміє, як сильно вона його любить і як радіє його поверненню.

Або, наприклад, Ліліна «професія» — вона опікується полярним сяйвом і щоночі його запалює. Як це назвати українською? Вартова? Охоронниця? Запалювачка? Я довго думала, а тоді згадала чудове українське слово «берегиня». Ліля з Далекої Півночі, берегиня полярного сяйва…

Редагувала книжку Анастасія Єфремова, і вочевидь ми з нею відчували її зовсім однаково, бо процес редагування був дуже легкий, і жодних суперечок щодо стилю не виникло.

А от що таки завдало клопоту — це переклади назв різних риб та інших морських істот (як ви пам'ятаєте, Лілін татко досліджує морські глибини). Тут подекуди доводилося шукати компроміс між милозвучністю тексту і точністю перекладу, бо це таки дитяча книжка, а не підручник з біології. Наприклад, одним із важливих героїв у книжці є мушля, яка нідерландською зветься «wulk» — коротке і сильне слово, що легко запам'ятовується дитині. Та коли я почала шукати його переклад, то з'ясувала, що його правильна назва українською — «ріжок хвилястий». Та чи зрозуміють її діти? Я шукала можливі синоніми, переглядала в інтернеті фотографії цих молюсків і з'ясувала, що вони на вигляд дуже схожі на рапанів (принаймні для мене як не біолога). Звісно, рапанів знають майже усі, хто колись відпочивав на Чорному морі. Тому вирішила свідомо допустити неточність і назвати мушлю рапаном. Це, до речі, виявилося ледь не єдиним зауваженням, яке я отримала від експерта, який аналізував мій переклад для Фландрського Літературного Фонду — мовляв, тут перекладачка помилилася, хоча, можливо, це був свідомий вибір, бо молюски дійсно схожі, і слово більш знайоме читачам. Так воно і є, тож в остаточний друк таки пішов «рапан».

А найбільше задоволення я отримала, перекладаючи жарти і гру слів. Тут перекладач може справді проявити власну креативність, бо перекласти це дослівно неможливо. Наприклад, розповідаючи про свої пригоди, татко каже Лілі, що зустрів зграю риб, жодна з яких не вміла читати (нідерландською слово «school» означає як зграю риб, так і школу) і власноруч залатав морського змія (слово «slang» також має подвійне значення — це і змій, і шланг). Вочевидь, у першому випадку треба було шукати аналогію з якоюсь навичкою (школа — вміння читати), а у другому — з якоюсь дією, виконаною над предметом (латати шланг). Отож, у моєму перекладі татко зустрів риб-голок, які не вміли шити, а замість того, щоб латати змія, він нагострив рибу-меч. 

«Найсамотніший кит у світі» — дуже атмосферна книжка. Уявляю, що її будуть читати дітлахам під теплою ковдрою довгими осінніми вечорами, коли надворі жебонить дощ. А про що вона? Ну, звісно, про кита і Лілю. Але також і про надію та дружбу.

Думаю, читачам також припадуть до смаку неймовірні ілюстрації Себастіаана ван Донінка, які можна роздивлятися нескінченно.