Пронизливі і чесні історії, що увійшли в дебютну книжку Ірини Феофанової «Чужа-своя-рідна», списані з нашої воєнної реальності. Сюжети життя, що стали новелами, ми проживали впродовж усього повномасштабного вторгнення, впізнавали у героїнях своїх подруг і знайомих, згадували власний досвід і те, що пройшли друзі. Сміх, зворушення, біль і зневіра – палітра емоцій під час читання досить широка, але найважливіше, з кожним текстом світла і любові стає більше. Ірина розповідає як працювала над цією життєдайною і щирою книжкою.

 

«До 24 лютого 2022 року ми з донечкою та чоловіком жили в Ірпені, я писала сценарії до фільмів та серіалів, чоловік працював дизайнером, ми закінчували ремонт у нашому будинку і мріяли, що весною відсвяткуємо новосілля і тоді як почнеться справжнє життя. Весною дійсно почалося справжнє життя, щоправда, інше, не таке, як ми планували: нам з донечкою довелося тікати з Ірпеня на захід України, чоловік пішов у військкомат і вже з перших тижнів повномасштабного наступу захищає нас зі зброєю у руках. Роботу я втратила – сценарії, які ми писали до війни, виявилися в теперішніх умовах нікому не потрібними. Наш дім росіяни серйозно пошкодили, і ми це вже знали. І от я сама з донькою в Яремче, в чужому будинку, ділю кухню з чужими людьми, чоловік рідко виходить на зв’язок, майбутнє тривожне й туманне. І в цих умовах я шукаю спосіб висловити свій біль, проговорити нікому, тож починаю писати у нотатках в мобільному – спочатку п’єси, потім новели. Виплескую біль і стає легше.

А коли Інститут Літератури у Кракові запросив мене на мистецьку та перекладацьку резиденцію, яка фінансується Міністерством культури і національної спадщини Польщі, я радо погодилася, адже на той момент вже мала декілька новел, які були присвячені проблемі переселенців, тепер мала змогу продовжити писати, але про біженців. Три місяці я була у статусі біженки в Кракові, писала в рамках резиденції книгу і досліджувала відчуття самотності, яке супроводжує кожен твій крок на чужині. Але писати лише про власний досвід – досить однобоко, якщо мова не про одну новелу, а про цілу книжку. Тож почала спілкуватися з іншими дівчатами, які приїхали у Краків з різних міст України, пішла далі – брала по скайпу інтерв’ю у жінок, які втекли від війни у Францію, Румунію, Німеччину.                      

Так і виникла збірка новел «Чужа-своя-рідна». Це моя перша в житті книга, вона художня, але однозначно основана на реальних почуттях, моїх та моїх співбесідниць, яким я щиро вдячна за відвертість. Кожна новела – окрема історія, присвячена адаптації жінок-біженок і жінок-переселенок. Моїх героїнь війна вирвала з коренем і кинула в чужі села, міста й країни. Спочатку в цих місцях ми чужі, але робимо все, щоб стати своїми, хоча найбільша наша мрія бути рідними. Але рідні ми тільки вдома».