"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
«Коли читаєш книжку, то розумієш, що не самотній». Інтерв`ю з Наталією Ясіновською
Нещодавно Старий Лев видав чудову книжку для дітей і підлітків, яка називається «Любов, дідусь і помідори». Повість Наталії Ясіновської розповідає про дівчинку Олесю, дідусь якої захворів на рак. Мама героїні живе в Америці, а тато помер, тож дідусь і бабуся — єдині рідні, які є поруч. Дівчинка переживає за найближчу людину, справляється зі шкільними клопотами і звіряє свої переживання у власному блозі. А ще це видання дуже особливе, адже допомагає читачам рятувати життя: 10 гривень від вартості примірника перераховують фонду «Таблеточки» на допомогу онкохворим дітям в Україні.
 
У розмові письменниця розповіла про нову книгу та її першого читача, про світло у сумних історіях, а також про те, як доступною мовою пояснювати складні речі. 
 
— Наталіє, з чого почалась історія книги «Любов, дідусь і помідори»?
 
— Мій тато хворів на рак. Певним поштовхом до головної теми стало саме це. Коли пишеш, не завжди думаєш про це як про терапію. Але інколи завдяки письму справді стає легше. Я це проговорила, вихлюпнула з себе – і мені полегшало.
 
Важко переживати тяжку хворобу близьких. Це і дорослим важко, а дітям іще складніше, адже їм не все говорять. Інколи дитину не хочуть перевантажувати зайвими клопотами. Інколи вважають, що обійдеться без неї. Але коли чогось не знаєш, впоратися із переживаннями іще важче. 
 
Інша важлива тема — заробітчанство і життя дитини далеко від когось із батьків — також мені близька. Ми з донькою пережили це в перших шість років її життя, коли жили в Україні, а чоловік — в Америці. Це досвід, коли тато (а в моїй книжці — мама) наче і є, а наче його й немає, адже через велику відстань втрачається контакт. Зрештою, коли я сама ходила в школу, то почалися перші поїздки на заробітки. Я бачила, як цей досвід впливає на дітей. Як їм доводиться швидше дорослішати.
 
Тож почалася ця книжка з реального життя. Усі порушені в ній проблеми — справжні.
 
— Хто став першим читачем цієї книжки?

— Усі мої рукописи першою читає старша донька. І часом критикує. Вона хвалить, але завжди виділяє якісь моменти, де є щось неправдоподібне. Може сказати: «Мамо, так ніхто не робить і не говорить. Це потрібно змінити». До цих порад я прислухаюся, бо вони завжди дуже слушні.
 
— Попри болючі теми, «Любов, дідусь і помідори» наповнена світлом. Не лише наприкінці, а й впродовж усієї історії. Як ви додали стільки цього світла у сумні ситуації героїні?
 
— Хочеш чи не хочеш, а втрати в нашому житті є. Та важливо про це читати. Коли читаєш книжку і бачиш схожі переживання, то розумієш, що ти не самотній.
 
Мені не хотілося, щоб історія Олесі була сумною-сумною. Якщо усе сумно, то й читати важко. Треба бути готовим читати таке. А для дітей книги мають бути іншими. Щоб з’являлося світло, важливо використовувати гумор, веселі й кумедні ситуації, показувати, що не все погано. У житті так є. Поруч із сумними моментами є й веселі ситуації. І на них треба вміти звертати увагу. Вміти відпускати себе хоч на трохи.
 
Я дуже хотіла, щоб ця книжка була доброю і світлою. Рада, якщо це справді вдалося. Хоч і про сумне, але з хорошим кінцем і постійним світлом, надією. 
 
— У книжці порушено і тему хвороби близької людини, і проблему заробітчанства, і неповних сімей, і перших підліткових симпатій, і навіть проблем шкільної освіти. Як розповідати дітям про складні речі не лише доступною мовою, а й так комплексно?
 
— Наше життя — це не якась одна подія, не одна проблема, і не одні стосунки. Життя насичене і дуже різноманітне. У ньому є родичі і друзі, шкільне життя і домашні клопоти. А якщо батьки заробітчани або хтось із них далеко, то додається іще одна сюжетна лінія, так би мовити. З усього цього складаються переживання дитини. У житті це завжди комплексно. Життя не є прямою лінією. Це радше така велика квітка з різними пелюстками і розгалуженнями радощів та клопотів. 
 
 
— Розкажіть про співпрацю із фондом «Таблеточки». Чия це була ідея і як її вдалось реалізувати?

— Коли я писала історію Олесі, то згадувала у ній фонд «Пігулочки». Натяк наче зрозумілий, але все ж натяк. Та редакторка Настя Єфремова запропонувала написати про «Таблеточки» прямо і спробувати сконтактувати із ними. У результаті склалось майже так само, як і в книзі, коли діти влаштували творчий вечір із благодійною метою. У справжньому житті кошти також ідуть на боротьбу з раком. Так цей пазл і склався.
 
— Які у вас враження від обкладинки книги?
 
— Від обкладинки я в захваті! Мені одразу дуже сподобалось. Ми довго на неї чекали, книга уже давно була готовою і залишалось тільки художнє оформлення. Але я дуже рада, що дочекалася саме цієї обкладинки. Вона така ніжна, у приглушених пастельних кольорах. Дуже весняна і світла. У всіх можливих сенсах. 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage