У романі «Незвичайна історія Бо і Тома» Тінеке Ґонінг делікатно й глибоко говорить про інакшість, самотність і крихку довіру між підлітками. Це історія про переїзд, новий початок і надію знайти друга після досвіду цькування — але також про таємниці, які можуть змінити все. В інтерв’ю розпитуємо авторку про те, як народилася ця історія, чому їй важливо писати про складні теми з підлітками та що допомагає знайти світло навіть у найтемніші моменти.

* * *

1. Звідки з’явилася історія Бо? Чи був у Вас особистий досвід або спостереження, які лягли в основу цієї книжки?

Одного дня в спортзалі я побачила, як зайшла жінка. Тобто… зайшла — це не зовсім точне слово. Вона йшла перевальцем. Її руки трохи рухалися, одна з долонь була стиснута, наче кігтик. І що зробила я? Я витріщалася на неї. Досить довго. Я подумала, що це дуже неввічливо з мого боку, і сказала собі: «Тінеке, припини!» Але… все одно продовжувала дивитися, тепер уже крадькома.

Потім я побачила, як до неї підійшла інша жінка й запропонувала допомогу. Та похитала головою, але друга жінка наполягала й говорила з нею так, ніби перед нею була маленька дитина. І тоді я подумала: «О! Мабуть, ця жінка не зовсім здорова».

Мені було страшенно соромно за цю думку! Я помітила, що й інші люди поводяться з нею так само… Після заняття я пішла до душових і побачила, що вона вже закінчила тренування й теж прямує туди. Тоді я подумала: тепер я справді хочу дізнатися, що з нею не так… (я досить допитлива).

Я підійшла до неї, і ми заговорили. І що ж з’ясувалося? Вона виявилася дуже розумною, дотепною жінкою з чудовою роботою. Вона жила в тілі, на яке всі дивилися (або вдавали, що не дивляться), намагалися допомогти їй або поводилися так, ніби вона мислить, як малюк. Я дізналася, що в неї церебральний параліч. Невдовзі після цього в моїй голові з’явилася Бо.

2. Що для Вас є найважливішим у дружбі Бо і Тома? Яку думку про справжню дружбу Вам хотілося передати читачам через їхні стосунки?

Це історія про чесність. Я вважаю, що для друзів надзвичайно важливо бути чесними одне з одним, мати змогу бути собою на сто відсотків. Спочатку Бо і Том не до кінця щирі: Том не говорить, чому він мусить їй допомагати, а Бо не розповідає, чому вона взагалі переїхала… Коли ти можеш бути собою, ти по-справжньому відчуваєш зв’язок з іншою людиною.

3. У книжці дуже тонко й уважно розкрито тему спастичності. Як Ви готувалися до роботи з цією темою: де шукали інформацію, з ким говорили, що стало для Вас головним джерелом натхнення та розуміння цього досвіду?

Жінка зі спортзалу стала моєю подругою. Я бувала в неї вдома, ми разом виходили гуляти. Я розповіла їй про персонажку Бо й ідею історії. Їй це дуже сподобалося, адже в дитинстві вона мріяла прочитати таку книжку — ту, з якою могла б себе асоціювати. Вона познайомила мене з молодою людиною з церебральним паралічем. Я теж побувала в неї вдома, ми багато розмовляли, і вони показали мені, яким є їхнє життя насправді.

4. Чи є в цій історії персонаж, який Вам особливо близький? 

Звісно, Бо, але також і Том. І, мабуть, ще більше — Ян, його молодший брат. І сусідка з будинку навпроти, яка згодом стає дівчиною Бо! Вона «випадково» дуже схожа на одну мою сусідку з рідного села. Я так чітко уявляю її, коли перечитую окремі фрагменти. Мені подобається, що ці стосунки взаємні: спочатку здається, що вона хоче трохи опікуватися Бо, допомагати їй, але насправді саме Бо допомагає їй своїми візитами. Вона самотня…

5. Що для Вас є головним сенсом цієї історії? З яким відчуттям або думкою Вам хотілося б, щоб читачі закривали книжку?

Що ми всі однакові, звичайні й водночас незвичайні. Незалежно від того, маєш ти інвалідність чи ні, усі ми хочемо бути побаченими, коханими й мати дружбу.

6. Чи отримували Ви відгуки від читачів або батьків дітей зі спастичністю? 

Так, безумовно. Наприклад, я отримала листа від дівчини з церебральним паралічем. Їй дуже сподобалася книжка, і вона запитала, чи не маю я також церебрального паралічу, адже описано все так реалістично. Я вважаю це найбільшим компліментом, який коли-небудь отримувала за цю книжку. (Бо ні, у мене немає церебрального паралічу).

7. І на завершення: які дитячі або підліткові книжки Ви б порадили прочитати українським читачам?

Ох, це складно, адже я не знаю, які з них перекладені.

Із підліткової літератури я обожнюю всі книжки Джона Ґріна, зокрема через те, що він пише про не зовсім типових персонажів. Мені дуже подобаються й книжки Дженді Нельсон.

А ще, можливо, варто спробувати нідерландську авторку Анну Вольц, її книжки для читачів 10+, 12+ і 14+.

І я велика прихильниця фентезі. Ви знаєте В. Е. Шваб? Спробуйте її книжки!

Переклад і видання цієї книжки здійснено в межах проєкту «Креативна Європа».