"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
Інтерв`ю із Саллі Руні
Світовий бестселер Саллі Руні «Розмови з друзями» — серед найпопулярніших новинок Старого Лева! Перший роман авторки «Нормальних людей» розповідає про двох дівчат — Френсіс і Боббі — та їхні стосунки. Раніше дівчата зустрічались, але згодом вирішили тільки дружити і виступати разом на творчих вечорах. А після знайомства із подружжям Ніка та Меліси, дівчата заплуталися у своїх почуттях іще більше…
Чільне фото – Patrick  Bolger
 
Сама авторка говорить, що «Розмови з друзями» — це найперше історія про дорослішання. В інтерв’ю журналісту Джеффрі Брауну для американської телепрограми PBS News Hour письменниця розповіла про свою першу книгу та її героїв детальніше. Пропонуємо вам переклад цієї розмови.

***
 
— Отже, роман «Розмови з друзями» — це історія про дорослішання, яке відбувалося за специфічних обставин. Розкажіть детальніше, про що книга?
 
— Я вважаю правильним описувати її саме як історію дорослішання. Як ви сказали раніше, це про двох студенток коледжу. Оповідь ведеться від імені головної героїні Френсіс.
 
Загалом книга про історію її стосунків з колишньою дівчиною і водночас найкращою подругою Боббі. Також переплітається їхня зустріч з подружньою парою, яка спершу видається значно старшою, досить гламурною і витонченою. Насправді вони молоді, їм лише по 30 років. Події книги відбуваються в Дубліні в наші дні. І книга описує подорож цих чотирьох персонажів та різновиди взаємозв’язків, що складаються між ними.
 
— Це історія кохання, в якій також переплітаються соціальні проблеми, з яким стикаються герої. Адже події відбуваються конкретно в цій постекономічній катастрофі 2008 року. Що саме ви хотіли передати, використовуючи атмосферу того часу?
 
— Мій проєкт насправді не зосереджувався на соціальних проблемах, це була лише спроба зрозуміти людей, які є поруч.
 
Незважаючи на те, що всі герої абсолютно вигадані, і їхні вчинки — це плоди моєї уяви, світ, в якому вони живуть, був дуже схожий на світ, в якому жила я, коли писала книгу.
 
Також можна додати, що на сторінках книги я оцінила тогочасний Дублін, з одного дуже обмеженого, суб’єктивного погляду.
 
— Чимало наших читачів хотіли б знати про конкретних персонажів: звідки вони взялись, чи запозичено ці образи у реальних людей?
 
— Якби я мала відповідь на це питання, я могла б писати роман щомісяця, тому що насправді я ніколи не знаю коли і як з’являються ідеї для моїх героїв.
 
Герої, які з’являються у мене в голові, є цілком сформованими, начебто цілісним, навіть незважаючи на те, що взаємини між ними ніби ще не сформовані. І тоді моя робота як прозаїка полягає в тому, що я відстежую лінію стосунків між ними… І висвітлюю це на сторінках своїх книжок.
 
Але герої, здається, дійсно існують у моїй голові. І вони несвідомо засновані на кожному, кого я знаю, або на якихось вигаданих персонажах, про яких я читала раніше. 
 
— Одна читачка — Мері О'Браєн — зазначила, що протягом усієї книги ми спостерігаємо боротьбу між емоційним та раціональним життям. І, зрештою, ніхто не може втекти від емоцій, так? Вона зазначила, що один із персонажів сказав: «Неможливо завжди жити раціонально». Чому персонаж мислить саме так?
 
— Героїня, яку я створила, — Френсіс — є людиною, якій трохи зручніше мислити на аналітичному, раціональному рівні, аніж переживати яскраві емоції.
 
Емоційні переживання даються їй нелегко, натомість мислячи раціонально, вона відчуває себе трохи комфортніше. Тож мені видалось цікавим вивести її із зони комфорту та змусити зіткнутися з тими аспектами життя, які для неї трохи незручні та складні.
 
— Більша частина розмов із друзями ведеться за допомогою тексту, електронної пошти. Усе це широко використано в романі тому, що для вас це природніший метод спілкування?
 
— Так, частково тому, що це було природно, а частково — тому, що так було цікаво. 
 
Мене як письменницю дуже тягне до тексту та слів. І тому використання текстової мови завжди приваблює. Я відчуваю, що інтернет дав нам нові способи спілкування і вбудував письмову мову у наше життя по-новому. 
 
Тож той факт, що так багато стосунків зараз ведеться здебільшогочерезнаписання слів, для письменника є особливо пікантним там інтригуючим.
 
Мені було справді цікаво дізнатися, як це відбувається, коли люди будують стосунки за допомогою тексту.
 
— Зараз тривають дискусії та розмови про те, як наше життя в екранах впливає на нас реальних. На взаємозв’язки, спілкування з нашими друзями та коханими. Ви бачите, як ця тенденція змінює нас? 
 
— Безсумнівно, наше життя стало більш текстовим. Ми проводимо дедалі більше часу, дивлячись в екрани ґаджетів. І більшість із того, що ми розглядаємо на екранах, — це текстовий формат.
 
Звичайно, цей перехід до текстуальності дуже значний для мене як письменниці, бо все моє робоче життя — це про текст. Але я відчуваю, що моя робота як романістки полягає в тому, щоб спостерігати, а не судити. Тому я просто спробувала зобразити і детально розібратися в тому, як відчувати таке життя, без певного судження. Не говорячи добре це чи погано.

Переклад — Мар’яни Гудзій
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage