Ілюзію близькості закінчено...
26.11.2013
Скайп-зв’язок – чарівна і безкоштовна можливість спілкуватися з людиною, яка перебуває далеко, можливість бачити та чути її голос. Про це знають усі – від малого до великого, хто має комп’ютер та мережу. Що таке скайп – добре знають і ті, хто на заробітках за кордоном та ті, хто чекають їх удома.
Цьогорічна книжкова новинка “Мама по скайпу” вже набула чималого розголосу в Україні та Німеччині (вийшла, відповідно, двома мовами) і вкотре порушила в художній літературі дражливу і неоднозначну тему заробітчанства та його наслідків у суспільстві загалом. У цій збірці оповідань сучасні українські автори розповіли одинадцять історій про соціальне сирітство через трудову міграцію та невиправну прірву в спілкуванні між батьками і дітьми. Розповіли правдиво, так, як воно є: хтось – із власного досвіду, хтось переповів історію родичів чи знайомих.
У книжці немає нарікань на державу, в якій живемо, а тільки оголені емоції батьків та дітей, яким одним без одних не можна. “Приїде мама...” – слова-розпач малого Максимка, героя одного з оповідань, який чекає на маму, що ніколи не приїде... “Я боюся...!” – шепоче італійською мама-заробітчанка, як щоденну молитву, залишивши ще чотирилітнім сина в Україні, а розмова по скайпу з ним, уже дев’ятилітнім, щоразу не клеїться. “Тих людей, яких ми колись покинули, більше нема. Ти не зможеш вклинитися в їхнє життя, бо воно звикло минати без тебе”, – каже інша героїня-заробітчанка. І в цьому – чи не найбільша небезпека заробітчанства. Бо там, за межами, батьки перетворюються на привидів, шукачів примарного щастя, які “живуть” у скайпі – великому просторі для говоріння неправди... і пересилають кошти, та чомусь по роках не можуть знайти собі місця ані в українських реаліях, ані в будинках, куплених на зароблені гроші, ані в серцях уже дорослих дітей.
Вислів “мама по скайпу” став в українській мові сталим, вживаючи його, точно знаємо, про що йдеться – про маму чи тата, які працюють за кордоном. Їх можна побачити по скайпу, але не можна доторкнутися. Про сина чи доньку, у яких “усе нормально” із уже заготовленими смайликами. Але скайп вимикається – і залишаються гіркі сльози та самотність. Ілюзія близькості закінчується по обидва боки. Залишається недоговорене, недолюблене. Скайп рятує від комунікаційної прірви, але не перестає бути ілюзією. Натомість утворюється пустка – у дітей без батьків, у батьків без дітей, у дружин без чоловіків, у чоловіків без дружин... і в цьому минає життя.
У цій книжці – трагічні факти, безглузді смерті, невиправдані надії... Усе апелює до емоцій, які є оголеним нервом у реальному українському сьогоденні. І фактично всі історії, за винятком хіба однієї, не мають щасливого кінця. Можливо, хтось звинуватить авторів у тому, що все тут загострено, а читати книжку – страшенно сумно. Адже є історії, які для когось, і навіть для цілої сім’ї, закінчуються добре у тих чи інших реаліях. Але також є сумна статистика українського заробітчанства: від 2 до 4,5 млн (5 – 10% населення України) неофіційно. І, як правило, у кожній із подібних історій є обділені дитина чи дорослий, чиї світи руйнуються безповоротно.
Якщо ви не знаєте, що відчувають працелюбні батьки-українці, коли виїжджають на заробітки, або що відбувається з дітьми, які залишаються з бабусями та іншими родичами без мами і тата, – прочитайте книжку “Мама по скайпу”. Вона – для всієї родини, але передовсім – для батьків, особливо тих, перед якими стоїть питання вибору: поїхати чи залишитися. Для тих, хто не хоче жити ілюзіями, а жити своїм життям тут і тепер, а ще – щодня цілувати, а не бачити на моніторі, усміхнені очі своїх дітей, відчувати тепло їхніх обіймів, щоб натомість не оплакувати розбиті долі та втрачені життя.
Оксана Антонів
Джерело: журнал «Кана»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно