«Книга Еміля» — це новий роман Ілларіона Павлюка, який занурює читача у світ дитячої уяви, сімейних зв’язків та тонкої межі між реальністю і фантазією. Тут реальність сплітається з містикою, а повсякденні турботи і глибокі страхи переплітаються з загадковими подіями, які змушують переглянути межі можливого. Через історію Еміля автор досліджує пам’ять, втрату та силу ритуалів, що допомагають нам виживати навіть у найскладніших обставинах.

Ілларіон Павлюк:  «Я хочу, щоб читачі "Книги Еміля" знали, що...»

— Я почав писати в 2020 році. Тоді все було інакше. 

— Персонажі-люди в книзі є справжніми чи майже справжніми (збірними).

— У моєму дитинстві ми з батьками справді жили в школі. В селі була єдина вулиця з назвою Вулиця. Це все правда.

— Булдаков теж справжній. І так, якось він заліз в лісопильну машину. Мав потім шрама на лобі. Не питайте.

— Більшість міфологічних імен та назв я змінював, або брав якусь маловідому, не поширену версію. Крім братів Високих. Їх так і звали, серйозно!

— В Книзі Еміля теж є відсилки. Їх не так багато, як у «Пітьмі» й вони сильніше заховані. Чого там справді багато, так це прихованих сенсів.

— Довелося перечитати все «Пророкування вельви», й купу різного про йотунів та девʼять реалмів навколо Ігдрассіля. Тому вам вже не обовʼязково. Просто читайте «Книгу Еміля».

— Можна не розгадати жодного символа, а все одно отримати величезне задоволення від книги.

— Ключів все ж таки девʼять.

— Усі цифри мають значення. Не знаю, чи це комусь треба, крім мене.

— Маяк, який є у книжці, довелося переробляти не менше трьох разів. Він змінювався всередині та ззовні, змінювалися мови його мешканців, назва самого маяка… Зрештою, вийшло місце, де сплелися різні міфології та мови. Як і має бути на перетині 9 світів. 

— Я теж шукав Криниці Долі разом з персонажами, бо довго не міг придумати, де вони є.