Хвостаті друзі команди Старого Лева (частина 2)
Хоменко Марія 30.09.2021
На поличках наших книгарень з'явилася ілюстрована колекція цікавих історій про тварин “Хвостаті друзі”. Команда нашого видавництва також має своїх хвостатих друзів і подруг і розказує про те, як вони можуть чогось навчити і навіть змінити життя. Ми вже ділилися першою частиною матеріалу, а тепер запрошуємо читати продовження.
Event-менеджерка Аня та її кіт Зевс
Чому таке ім’я:
Улюбленця звати Зевс. Кошеня з’явилось у нашій родині влітку кілька років тому і ми одразу його якось назвали, зараз навіть не пригадаю імені. У цей час був досить активний період дощів і сильних гроз. І як тільки надворі починало гриміти і блискати – наш маленький допитливий котик вилазив на вікно і спостерігав за грозою. Так йому судилось стати нашим домашнім богом грому.
Як Зевс з’явився у моєму житті:
Довго наважувалась на появу домашнього улюбленця, бо будь-яка тварина – це відповідальність. Але син з донькою були дуже наполегливими, тож довелося йти на сайти оголошень і шукати нам хвостатого друга. Але вийшло трішки інакше: ми закохались у кошеня з підписом «котик- куцихвіст» (при зустрічі виявилось, що наш обранець не мав від народження хвостика), але це не заважає йому проявляти чудеса грації.
Чого Зевс навчив мене та як змінив життя:
Коли Зевс точить кігті об все у домі, окрім спеціально придбаної для цього дряпки, коли будь-які спроби нагодувати його вітамінами і ліками закінчуються подряпинами і прокушеними пальцями (було і таке), коли ти виявляєш котячу шерсть у найвіддаленіших куточках хати й на всьому одязі – все це здається дрібним і несуттєвим, коли котусик починає муркотіти (на домашньому сленгу – «включає тракторця») і тертись до ніг. Тому навчив витримки, самоконтролю, і якщо хочеш піти поїсти – йди поїж)
Найкумедніша історія:
У кота був період, коли йому дуже подобалось спати високо на шафі (особливо це проявлялось в часі карантину, коли цілодобове перебування людей вдома його добряче втомлювало). Інколи він міг там проводити по пів дня. А зістрибувати вночі. На ліжко, на якому тихо мирно спала нічого непідозрююча я. Зараз це згадується як смішна історія, а тоді мені було не до сміху.
Керівник відділу продажу Любомир і його пес Віан
Чому таке ім'я:Нашого з дружиною улюбленого собаку звати Віан. Ми назвали його так, бо французький письменник Борис Віан є знаковим для нас. І тепер у нас завжди неповторне «шумовиння днів». Віан інколи «серцедер», але в перервах між тим - це найслухняніший та наймиліший у світі пес!
Як Віан з'явився у моєму житті:
Ми давно мріяли завести собаку. Розглядали різні варіанти, шукали свого пса і нарешті знайшли його в ЛКП Лев. Він запав нам у серденько з першого погляду, а ми йому з першої корминки. В минулому житті його звали Жульєн і він бігав десь на просторах Кульпаркова.
Чого Віан навчив мене та як змінив життя:
Життя після появи в ньому Віана звісно трохи змінилось. Тепер ми багато гуляємо та пізнаємо один одного. Віан навчив нас прокидатись тихенько, щоб не розбудити його та завжди бути пильними.
Найсмішніша історія:
Якось о четвертій ночі чи то вже ранку я прокинувся від дивного звуку,що долинав із кухні,де мав мирно спати Віан. Як виявилось, то було чавкання, а всьому виною необачно залишена нами половинка кавуна. Ми були впевнені ,що там вже нічого не залишилось їстівного, але Віан думав зовсім інакше. Він тихенько поцупив кавун зі стола до себе на місце і виїв усе до самої шкірки. Кавун можна було використовувати як велосипедний шолом.
Редакторка відділу дитячої літератури Наталка та її котики Ваніль і Персик
Чому такі імена:
У нас удома живе двоє рудих котиків. Одного звуть Ваніль, другого – Персик. Імена їм придумав син. У кожного з котиків своя цікава історія. Ваніль у нас з’явився два роки тому. Ми взяли його… з бібліотеки. Якось Львівська обласна бібліотека для дітей поширила відеосюжет про бібліотечного котика, який шукає дім. Його на вулиці підібрала бібліотекарка, гуляючи зі своїм песиком. Пес і кошеня не подружилися, тож їй довелося принести кошеня на роботу, де воно якийсь час і жило. Я показала відео дітям і вони одразу полюбили пухнастика. Я принесла малюка з бібліотеки додому, сховавши під куртку))
Як Ваніль та Персик з’явилися у моєму житті:
Ще через рік ми гуляли з сином і побачили, що сусідські діти носять на руках кошеня, яке підібрали під будинком. Вони вмовляли свою маму забрати кошеня додому, проте в них уже була киця, яка не прийняла малюка. Так Персик і опинився в нас. Вони з Ванілем не відразу, але заприятелювали. Один іншому залишає їжу, вмивають один одного. Іноді, щоправда, і бійки влаштовують.
Чого коти мене навчили та як змінили життя:
З котиками домівка стала більш затишна. Вони дуже лагідні, вмощуються на колінах, плечах, муркають, даруючи любов. А ще – як не дивно – з ними побільшало і порядку. Ніхто не залишає на столі їжу чи посуд, щоб не прибирати потім з підлоги друзки)) До того ж котики вчать мене пунктуальності, адже свого сніданку вони точно не пропустять. Тож щоранку ці два пухнастики нявчать під дверима спальні так, що й будильника не треба.
Найкурйозніша ситуація:
Цієї весни з Персиком сталася неприємна пригода: він випав з балкона, а в нас п’ятий поверх. На превелике щастя, з ним нічого не трапилося. Однак з переляку забився у підвал під будинком. Донька з друзями (ми з сином саме були у від’їзді) шукала його три дні і таки знайшла. Ми з дітьми дуже любимо наших котиків, і вже не уявляємо, як колись жили без них.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно