«Гронінгенський рукопис»: поезія без рожевих окулярів
29.04.2015
Надія Раків
Отож, знайомимось з Іриною Старовойт:
Іноді мені видається, що я, як Афіна,
вийшла Зевсові з голови.
Дорослою жінкою, з усіма своїми см і кг,
у зручних обладунках, глибоко за північ.
Пологи були атипові.
Я була його первістком – його першою думкою[…]
Такий собі маленький секрет, який багато що розставить на свої місця. Її поезія - щось на кшталт реалістичного імпресіонізму, якщо таке буває. А все тому, що чи не кожен прочитаний рядок викликає думки про надзвичайну схожість із твоїми життєвими ситуаціями. Є моменти, котрі хотілося б забути, є спогади, котрі ми не згадуємо, проте вони дають про себе знати в снах:
Історія виходить з берегів,
а пам’ять пам’ятає заборони…
Отой рукопис, безсумнівно, є щирим, тут вірші без чернетки і без обмежень. Читайте «Гронінгенський рукопис», бо вас звабить сила кожного слова; читайте, бо вартує проглянути хоча б рядок, і захочеться прочитати цілу збірку. Поезія без вимушеної етики, без обману і без рожевих окулярів. Таке потрібно, коли не в силі боротися, але й опустити руки не погодишся.
P.S.: Оце мені сподобалось найбільше (бо в реальному житті люди теж так роблять):
Коли раптом тобі перестануть писати листи
і дзвонити не стануть, і стало гірчитиме в роті,
тоді другів і друзів в далеких світах відпусти,
опрости ситуацію, все відклади на потім.
Коли раптом тобі перестануть читати з душі,
дарувати дерева і сипати зорі в долоні,
тоді вийди до парку і голубам хліба вкриши,
і без подиху дихай на те, що в тобі холоне.
Коли раптом тобі перестануть казати: "Бувай!",
а зникатимуть так... без пояснень, без жодного слова,
тоді значить вже час, все продай і борги позвертай,
і - відай - утікай, бо ще трохи - і світ тебе зловить.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно