Щойно полиці книжкових магазинів поповнила нова історія від письменниці Галини Вдовиченко «Життя іграшкових овечок». Її герої, овечки, баранчики й одне козеня, живуть цікавим життям у кожну пору року. Взимку вони чекають на таємного Миколая і виглядають снігову овечку, навесні радіють першим вербовим «котикам» і влаштовують велике прибирання під пісню, яку склала овечка Солька. Влітку на всіх чекає велике купання і нова перукарня овечки Найди, а восени можна влаштувати показ мод і робити чудові намети з опалого листя! А ще овечки сваряться і миряться, влаштовують піжамні вечірки, читають книжечки і прибирають рідний ліс від сміття…

Як з'явились ці герої, чому саме овечки та якими уявляла їх Галина Вдовиченко – у її розповіді.

«Своїх «Овечок» до певного часу бачила лише з моїми фотоілюстраціями, але видавництво і Сашко Шатохін змінили мої уявлення про те, якими їм бути у книжці. І я прийняла і полюбила ілюстрації художника до історій про гурт іграшкових овечок, які не здогадуються про те, що вони іграшки.

Це був експеримент тривалістю в шість років. Сама собі постановила – писати по одній казці на місяць про іграшкових овечок. Робила це для журналу «Вечірня казка», поки він існував. Кілька перших іграшок потрапили мені на очі випадково, вони належали моїй товаришці Оксані. А тоді їх вже дарували друзі, особливо активно – друзі зі спільноти взаємодопомоги «Емаус-Оселя». Вони, як герої цих історій, живуть разом і ділять усі радощі і проблеми на всіх. Не раз згадувала про «оселят», пишучи ці казки.

За шість років я написала 72 історії. Тоді вибрала 24 і переробила їх у книжковому варіанті. А Олександр Шатохін проілюстрував, зберігши особливості кожної іграшки. Кожна з них залишилася собою.

У дитинстві ми з сестрою грали з усім, що потрапляло нам на очі. Усе довкола перетворювалося на дієвих осіб, які наче жили своїм життям, а ми були лише спостерігачами. Мабуть, історії про іграшкових овечок і баранчиків почалися ще тоді, коли мені було стільки років, як теперішнім читачам книжки «Життя іграшкових овечок».