22 жовтня 1926 року у видавництві «Charles Scribner’s Sons» вийшла друком книга молодого письменника Ернеста Гемінґвея із назвою «The Sun Also Rises». Читачі одразу побачили в цьому романі щось таке, на що не натрапляли в літературі раніше. Лаконічний (телеграфний, як назвуть його згодом) стиль письма; розповідь про найголовніше натяками і недомовленостями; наповненість тексту водночас розпачем і надією.

У цьому романі було те, що відчували у двадцятих роках багато дезорієнтованих і втрачених після Першої світової війни людей. Відчуття порожнечі і пошуки того, чим цю порожнечу заповнити.

Сьогодні першому роману Ернеста Гемінґвея виповнюється 95 років, і це чудова нагода вкотре про нього поговорити.

 

І МИ БУЛИ ЙОГО ЧАСТИНОЮ

В університеті Роберт Кон був чудовим боксером, а зараз у нього є цілих два досягнення. Він написав роман і потрапив під каблук Френсіс. Найближчі плани Кона — другий роман і розрив стосунків. Але спершу буде фієста.

Джейк працює журналістом, живе у Парижі, вдає крутого хлопця вдень і не може впоратися зі своїми емоціями вночі. З війни він повернувся не сам, а разом із пораненням, через яке не здатен на сексуальні стосунки. Він сильний і зібраний, але в найважчі періоди проклинає жінок. І Брет Ешлі він проклинає. Але скоро буде фієста.

Від колишнього чоловіка Брет залишився титул леді Ешлі та постійний неспокій. Їй могло б бути добре з Джейком, бо нікого вона не кохає сильніше. Якби тільки вона могла задовільнятись платонічною любов’ю, чи якби Джейк міг пережити її численні зради. Так, їм могло б бути добре разом, хоч обоє розуміють, що цього не станеться. Але наближається фієста.

Майк приїжджає в Париж і готується одружитися з Брет. Він напивається, розповідає про військові медалі, які так і не забрав, та називає Брет «ласим шматочком». Так, він обов’язково з нею одружиться. Але вже після фієсти.

Білл мріє нарешті вирушити в Іспанію і порибалити з Джейком. Йому треба на певний період розчинитися у веселощах і алкоголі, тож він має намір так і зробити. Під час фієсти по-іншому не буває.

За спиною кожного з цих людей війна. Всередині кожного з них — окремий біль, який потрібно чимось заглушити. А попереду — спекотні іспанські дні фієсти. Дружня зустріч, п’яні вечори, веселі розмови і величезна форель з крижаної річки. Сварки, ревнощі, бійки та зради. Розпечене сонце, необмежена кількість вина, тореадори і бики. І все для того, щоб відкласти свою тривогу і розгубленість. Щоб не думати про внутрішню порожнечу і з трепетом сказати: «Цей гул не стихав, він огортав нас, і ми самі були його частиною».

ПІРНАЮЧИ НА ГЛИБИНУ

Ернест Гемінґвей писав книги, користуючись стильовим прийомом «теорія айсберга». Цей термін з’явиться пізніше, але перший роман Гема є чудовим зразком цього прийому. «Фієсту» можна читати на кількох рівнях, досліджувати кілька пластів тексту.

Про що розповідає сама історія? Про молодих людей, які вирішили поїхати з Парижа в Іспанію, щоб побувати на фієсті. Вони подорожують, випивають, насолоджуються видовищем і проводять час в компанії одне одного. Розбираються зі своїми стосунками, розмовляють, люблять і ненавидять. Цю книгу можна читати як цікаву історію про дуже особливу подорож. А можна зануритись глибше.

А там, на більшій глибині, Гемінґвей розповідає про серйозніші речі. Наприклад, про стосунки людей з усією їхньою складністю та неоднозначністю. Про кохання, яке не може повністю реалізуватись через вади двох людей. І мова не лише про поранення Джейка, а й про характер Брет. Вона завжди і за будь-яких обставин може втекти до нього, а він завжди і за будь-яких обставин їй допоможе. Але на повноцінні стосунки вони не здатні. Брет не зможе без єдиної речі, на яку не здатен Джейк. А Джейк не зможе змиритися з головною пристрастю Брет.

Ось так воно. Ну й ну. Відпускаєш дівчину з одним чоловіком. Знайомиш її з другим, і вона з ним утікає. А тепер маєш їхати й рятувати її. І пишеш у телеграмі «цілую». І що тут скажеш.

Але неможливість любові — це тільки одна з багатьох неможливостей, про які пише Гемінґвей. Є ще неможливість наповнити себе, яка притаманна кожному герою. Неможливість вилікувати. Неможливість знайти. Бо якщо покоління назвали втраченим, то хіба воно не приречене на постійні спроби себе знайти? Вони не винні в тому, що обов'язково зазнають невдачі. Не винні, що намагаються заповнити порожнечу розвагами, алкоголем, гострими емоціями, риболовлею або чоловіками. Не винні в тому, що «переміщаючись з одного місця в інше, від себе не втечеш».

Що цим людям залишається? Постійний розпач і постійне почуття надії. Світлий смуток. Ось і все.

А що залишається читачам? Спробувати пірнути так глибоко, щоб охопити айсберг повністю. Чи хоч розгледіти його в каламутній воді. Почути далекі відгомони пострілів, які інколи згадує хтось із героїв. Наблизитись до того, що вони часто згадують, але не завжди називають війною. Виокремити Гемінґвеєві натяки і зрозуміти, що стало причиною порожнечі його героїв. Якщо вони не можуть знайти спосіб вилікувати себе, то може ми знайдемо спосіб уникнути хвороби?

 

ГЕМІНҐВЕЙ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

Вперше українською мовою «Фієста» вийшла в 1979 році у перекладі Мара Пінчевського. Але знакові книги потребують не лише регулярних перечитувань, а й перекладів, бо ж із кожним поколінням така література має розмовляти його мовою. У 2017 у «Видавництві Старого Лева» з’явилось видання книги «Фієста. І сонце сходить» у новому перекладі Віктора Морозова та художньому оформленні Оксани Йориш.

Зараз твори Ернеста Гемінґвея промовляють до українців по-особливому. Книги, в яких автор говорить про війну (прямо чи такими натяками, як у цьому романі), сприймаються нами по-іншому. І «втрачене покоління» тепер стало не лише терміном з минулого, але й можливою реальністю у майбутньому…

Сергій Жадан назвав передмову до цієї книги «Гемінґвей, який завжди з тобою». Адже постійна актуальність Гема — це справді одна з найважливіших рис його творчості. Минуло 95 років від виходу «Фієсти», а вона зараз потрібна нам, як ніколи.

«Фієста» скоріше може нагадувати нам, що війна відтепер є словом із нашого повсякденного слововжитку, що вона тепер так само весь час присутня десь поруч, десь за кадром. І з нею відтепер доведеться рахуватись не лише тим, хто відчував її на дотик, але й тим, хто має справу з тими, хто її відчував. Загалом — великі книги добре вчать простим і важливим речам — вчать вірності, ніжності, вчать взаємопідтримки. Навіть якщо неможливість любові є очевидною, не слід відмовлятись бодай від взаємопідтримки, так мені видається.

З нагоди дня народження роману «Фієста. І сонце сходить» ви можете придбати книгу на сайті «Видавництва Старого Лева» зі знижкою 20%, скориставшись промокодом «Fiesta». Звучить, як непоганий спосіб долучитися до святкування, чи не так?

А щоб відчути цю книгу просто зараз, пройнятися мовою Гема і почуттями його героїв, пропонуємо почитати добірку особливих цитат із роману.

***

Мені начхати на сенс цього життя. Я тільки хочу знати, як його прожити.

***

Насамперед, щоб зав’язати дружбу з жінкою, треба в неї закохатися.

***

Такі вечері, як ці, мені добре запам’яталися ще з часів війни. Коли багато вина, всі забувають про небезпеку і відчувають, що все одно ніхто не в змозі відвернути те, що має неминуче статися.

***

Він завжди мав ту посмішку, немовби корида була якоюсь особливою таємницею, доступною тільки нам двом, нашим дещо скандальним і надійно приховуваним секретом.

***

Немає у вас жодних цінностей. Ви просто вже померли, ось і все.

***

— Я не вірю, що вона могла б одружитися з людиною, яку не кохає.

— Ну, — зронив я, — але вже зробила це двічі.

***

Дуже легко вдавати з себе крутого хлопця вдень, але вночі - це зовсім інша справа.

***

Ці очі, мабуть, дивилися б і дивилися навіть тоді, коли всі інші очі світу давно вже б нічого не бачили. Вона дивилася так, ніби на цій землі не було нічого, на що б вона не наважилася глянути, хоч насправді стільки всього її лякало.

***

Ми танцювали під акордеон, а ще хтось під банджо. Було душно, і я відчував себе щасливим.

***

Пиво було погане, я вирішив заглушити його смак коньяком, але той виявився ще гіршим.

***

Переміщаючись з одного місця в інше, від себе не втечеш.

***

Нікому не дано прожити своє життя інтенсивно, хіба що тореадорам.