Диваки, зануди, генії: найцікавіші факти з життя світових класиків. Частина 1
Цвик Олена
26.03.2020
Хто ж не любить зазирнути за куліси письменницького життя і вкотре переконатись – великі та геніальні літератори були звичайнісінькими людьми зі своїми життєвими неприємностями, безглуздими вчинками та курйозними ситуаціями. Проте щось чи хтось все ж змушували їх творити книги, якими захоплюються мільйони людей на планеті. Давайте разом пригадаємо найнезвичніші факти з життя класиків – можливо, саме тут заховано «ключ» до цієї загадки ;)
«Невтомний бунтар-антимілітарист»
Курт Воннеґут, автор роману «Бойня номер п'ять»
Курт Воннеґут, автор роману «Бойня номер п'ять»
Майбутній відомий американський письменник-шістдесятник Курт Воннеґут походив з династії архітекторів. Його дід був першим архітектором, хто отримав ліцензію у Індіанаполісі (США). «Якщо ви справді хочете розчарувати батьків, а до гомосексуальності душа не лежить, – йдіть в мистецтво», – радив Курт і, мабуть, знав, про що говорив.
В юному віці Воннеґута спіткали два потрясіння, що не давали йому спокою усе життя. Перший – його мати покінчила життя самогубством, наковтавшись снодійного, під час Другої світової війни, коли Курт служив у піхотній розвідці в Європі. Через 40 років Курт вирішить піти її слідом, та, на щастя, його спроба самогубства виявиться неуспішною. Другий – у 1944-му році він вперше побачив «найпрекрасніше місто в світі» Дрезден, а у 1945 році це місто було вщент зруйнувала авіація військ союзників. Невідомо, що підірвало Куртову віру в людство більше: знищення тисяч мирних жителів, чи витонченої архітектури Дрездена. Але з німецького полону юний американець повернувся затятим антимілітаристом. Бомбардування Дрездена стало лейтмотивом найвідомішого роману Воннеґута – «Бойня номер п'ять».
У письменницькій справі Воннеґут почав вправлятися одразу після повернення з фронту і завершення Другої світової. Обрав для цього доволі незвичний спосіб – став кримінальним репортером. Можливо саме тоді витворився фірмовий воннеґутівський стиль письма – «розмовний» та «непричесаний».
В юному віці Воннеґута спіткали два потрясіння, що не давали йому спокою усе життя. Перший – його мати покінчила життя самогубством, наковтавшись снодійного, під час Другої світової війни, коли Курт служив у піхотній розвідці в Європі. Через 40 років Курт вирішить піти її слідом, та, на щастя, його спроба самогубства виявиться неуспішною. Другий – у 1944-му році він вперше побачив «найпрекрасніше місто в світі» Дрезден, а у 1945 році це місто було вщент зруйнувала авіація військ союзників. Невідомо, що підірвало Куртову віру в людство більше: знищення тисяч мирних жителів, чи витонченої архітектури Дрездена. Але з німецького полону юний американець повернувся затятим антимілітаристом. Бомбардування Дрездена стало лейтмотивом найвідомішого роману Воннеґута – «Бойня номер п'ять».
У письменницькій справі Воннеґут почав вправлятися одразу після повернення з фронту і завершення Другої світової. Обрав для цього доволі незвичний спосіб – став кримінальним репортером. Можливо саме тоді витворився фірмовий воннеґутівський стиль письма – «розмовний» та «непричесаний».
Стрімкий успіх першого роману-антиутопії «Колиска для кішки» увігнав Воннеґута в паніку. Книжка стала маніфестом проти «Холодної війни» та гонитви за озброєнням, закликала політиків до відповідальності і показувала, як найгеніальніший науковий винахід, що несе бодай гіпотетичну загрозу для людства, обов'язково стане загрозою реальною. Критики одразу ж охрестили Курта письменником-фантастом, що неабияк дратувало автора. Воннеґут доклав дуже багато зусиль, аби виборсатись з цієї «тісної письменницької ніші». Наприклад, створив постійного персонажа – невдаху письменника-фантаста Кілгора Траута, що переходив від однієї його книжки до іншої. Мало-хто з героїв Курта натерпівся стільки, як Кілгор Траут.
Кумиром Воннеґута був Марк Твен. На його честь Курт назвав сина, а ще – яке співпадіння! – письменники носили однакові шевелюри та вуса ;)
Хоча справжньої слави у критиків зазнали лише три книги Воннеґута, письменник продовжував видаватись і фінансові справи його йшли непогано. Проте не письмом єдиним! Курт встиг зіграти епізодичні ролі в екранізаціях двох своїх книг: сумного чоловіка на вулиці у фільмі «Матір Пітьма» (1996) і комерційного директора телеканалу у стрічці «Сніданок для чемпіонів» (1999).
Творчість Воннеґута неабияк вплинула на гітариста Джеррі Гарсію – фронтмена гурту «Grateful Dead», що вважається батьком психоделічного року на західному узбережжі США. Джеррі настільки фанатів від романів Курта, що назвав свою компанію звукозапису «Лід-9», як називалась особливо небезпечна речовина з книжки «Колиска для кішки». Також Гарсія викупив права на екранізацію науково-фантастичного роману «Сирени Титана», проте помер, так і не встигнувши його зняти.
Кумиром Воннеґута був Марк Твен. На його честь Курт назвав сина, а ще – яке співпадіння! – письменники носили однакові шевелюри та вуса ;)
Хоча справжньої слави у критиків зазнали лише три книги Воннеґута, письменник продовжував видаватись і фінансові справи його йшли непогано. Проте не письмом єдиним! Курт встиг зіграти епізодичні ролі в екранізаціях двох своїх книг: сумного чоловіка на вулиці у фільмі «Матір Пітьма» (1996) і комерційного директора телеканалу у стрічці «Сніданок для чемпіонів» (1999).
Творчість Воннеґута неабияк вплинула на гітариста Джеррі Гарсію – фронтмена гурту «Grateful Dead», що вважається батьком психоделічного року на західному узбережжі США. Джеррі настільки фанатів від романів Курта, що назвав свою компанію звукозапису «Лід-9», як називалась особливо небезпечна речовина з книжки «Колиска для кішки». Також Гарсія викупив права на екранізацію науково-фантастичного роману «Сирени Титана», проте помер, так і не встигнувши його зняти.
1999 року на честь Воннеґута був названий астероїд №25399.
За іронією долі, Курт Воннеґут, який усе життя був заядлим курцем, пережив бомбардування Дрездена, спробу самогубства і сильну пожежу, яка зруйнувала його будинок у 2000 році, помер у 2007 році від падіння з драбини у власній квартирі на Мангеттені.
За іронією долі, Курт Воннеґут, який усе життя був заядлим курцем, пережив бомбардування Дрездена, спробу самогубства і сильну пожежу, яка зруйнувала його будинок у 2000 році, помер у 2007 році від падіння з драбини у власній квартирі на Мангеттені.
«Бідолашна геніальна дівчинка»
Сильвія Плат, авторка роману «Під скляним ковпаком»
Сильвія Плат, авторка роману «Під скляним ковпаком»
Перші вірші Сильвії були надруковані в бостонській газеті «The Boston Herald» коли майбутній американській поетесі було лише 8 років.
До письменницької кар'єри Плат підштовхнула трагедія: рання смерть батька, відомого науковця-ентомолога, якого дівчинка боготворила. Восьмирічна Сильвія пообіцяла присвятити себе навчанню і з часом дотримала обіцянку: спочатку виграла стипендію на навчання в Сміттівському коледжі, а пізніше, отримавши нагороду у письменницькому конкурсі, виборола стажування у престижному нью-йоркському журналі «Mademoiselle».
Наскільки легко давалось Сильвії навчання, настільки ж складно – спілкування з однолітками. Зараз дівчину приписали би до когорти «геніїв-диваків». Рівень її IQ був 166 за норми 100-115.
Перший супервідомий і єдиний, зрештою, роман «Під скляним ковпаком» Плат написала під псевдонімом Вікторія Лукас. Оскільки в основу лягли факти з біографії. Сильвія описала невдалий досвід стажування у відомому американському журналі – світ гламуру та глянцю видався письменниці надто лицемірним. Також автобіографічними є спроба самогубства героїні та лікування у психіатричній клініці (сучасні дослідники вважають, що письменниця страждала від біполярного розладу). Мати Сильвії називала книжку «підлою невдячністю» і без угаву писала погрози видавництву «Harper & Row».
Наскільки легко давалось Сильвії навчання, настільки ж складно – спілкування з однолітками. Зараз дівчину приписали би до когорти «геніїв-диваків». Рівень її IQ був 166 за норми 100-115.
Перший супервідомий і єдиний, зрештою, роман «Під скляним ковпаком» Плат написала під псевдонімом Вікторія Лукас. Оскільки в основу лягли факти з біографії. Сильвія описала невдалий досвід стажування у відомому американському журналі – світ гламуру та глянцю видався письменниці надто лицемірним. Також автобіографічними є спроба самогубства героїні та лікування у психіатричній клініці (сучасні дослідники вважають, що письменниця страждала від біполярного розладу). Мати Сильвії називала книжку «підлою невдячністю» і без угаву писала погрози видавництву «Harper & Row».
Роман «Під скляним ковпаком» був виданий у США доволі пізно – 1971 року. Це вплинуло на позиціювання книжки. На хвилі феміністичних протестів в країні гостро сприйнялися частини роману, де описано героїню Естер як заручницю суспільних правил та норм, як «прикрасу» чоловічого товариства, як безпорадну жертву жорстоких дій чоловіків-медиків (психіатрів), що не бажають зрозуміти ситуацію пацієнтки. Книгу часто наводять як приклад феміністичної прози. Хоча критики також відчитують у романі жіночий аналог селінджерівського «Ловця у житі» – відображення підліткового відчуження, характерного для 50-х років.
«Вбивця!» – кричали прихильники Плат щоразу, коли британський поет Тед Г'юз виходив читати свої вірші. Хоча Г'юза на момент смерті Плат якраз не було – Тед покинув дружину за рік до її самогубства у 1963 році. Всі сім років їхнього подружнього життя біографи Плат називають суцільним пеклом: схильна до депресій Сильвія познайомилась у Кембриджському універститеті з молодим, самозакоханим поетом-ловеласом. Після шлюбу, Плат то намагалась зробити з Г'юза «найвеличнішого поета сучасності», працюючи його літагенткою, то, дізнавшись про зради, спалювала в істериках його рукописи. За іронією долі, саме Тед став спадкоємцем творчості Сильвії і, подейкують, добряче підредагував її вірші з найвідомішої збірки «Аріель» (1965).
«Вбивця!» – кричали прихильники Плат щоразу, коли британський поет Тед Г'юз виходив читати свої вірші. Хоча Г'юза на момент смерті Плат якраз не було – Тед покинув дружину за рік до її самогубства у 1963 році. Всі сім років їхнього подружнього життя біографи Плат називають суцільним пеклом: схильна до депресій Сильвія познайомилась у Кембриджському універститеті з молодим, самозакоханим поетом-ловеласом. Після шлюбу, Плат то намагалась зробити з Г'юза «найвеличнішого поета сучасності», працюючи його літагенткою, то, дізнавшись про зради, спалювала в істериках його рукописи. За іронією долі, саме Тед став спадкоємцем творчості Сильвії і, подейкують, добряче підредагував її вірші з найвідомішої збірки «Аріель» (1965).
Плат покінчила з життям, коли їй був усього 31 рік у тій самій лондонській квартирі, де колись жив її улюблений поет Вільям Батлер Єйтс.
1982 року Плат стала першою, хто отримав Пулітцерівську премію посмертно.
Поціновувачем творчості Сильвії Плат є американський співак Кріс Корнелл – фронтмен гурту «Soundgarden». Саме під впливом віршів Плат музикант написав пісню «Black Hole Sun», яка досі є найпопулярнішою в доробку гурту.
1982 року Плат стала першою, хто отримав Пулітцерівську премію посмертно.
Поціновувачем творчості Сильвії Плат є американський співак Кріс Корнелл – фронтмен гурту «Soundgarden». Саме під впливом віршів Плат музикант написав пісню «Black Hole Sun», яка досі є найпопулярнішою в доробку гурту.
Продовження читайте тут.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно