Дві історії про дітей, Форум і золоті монетки
Ренн Ольга
18.03.2014
Згадались мені днями дві давніші і, до речі, розділені в роках, історії з Форуму видавців. Історії, можливо, пересічні, але, як на мене, дають поживу для роздумів.
Історія перша. Декорації – стенд видавництва «Добра читальня» на третьому поверсі Палацу мистецтв, на стенді велика й гарна Пеппі Довгапанчоха, а також її великий і гарний кінь. Оказія – презентуємо з директором Орестом Стадником аудіо-книгу «Пеппі Сідає на корабель». Аби зробити приємність малечі (і собі, чого вже там), заготували скриню з шоколадними гривнями у золотій фользі, мовляв, ось він скарб Пеппі. Уявіть же собі наш захват і приємне здивування, коли ми побачили в числі відвідувачів маленьку копію Пеппі – абсолютно і безповоротно прекрасну сонячно-руду, з цілковито неслухняною кіскою, яка стирчала, як сама собі знала, з допитливим і милим кумедним личком. Звичайно ж, «увійшли в комунікацію» показали нашу картонну Пеппі, жартували, кинулися частувати «золотими монетами». Дівчинці все те подобалось, вона не знала, хто така Пеппі, але їй було страшенно цікаво. Аж тут «отямилась» мама: схопила малу мало не за шкварку, намагалась відібрати цукерки і віддати нам («ми тут нічо купувати не будемо, нам треба щось пізнавальне і корисне» (а в нас на стенді переважала художня дитяча проза і від нашого видавництва, і від «Старого Лева», «Тези» та ін.), ми ошелешено пхали цукерки назад, пояснюючи, що «нічого купувати не треба, ми ж просто так…»
Історія друга. Декорації – алея на проспекті Свободи, зелено-білий намет, величезна розкладка, асортимент: різні-різні книжки від дитячих енциклопедій до брошур «як лікуватись подорожником». Оказія – ми з колежанкою Ірою Дудченко намагаємося зробити чотириденний книжковий «бізнес», ага. У якийсь з днів прийшла до нашого намету дуже симпатична і стильна сім’я: тато, мама, доця. Настрій у них був такий урочистий, що він і нам, без сумніву, передався. Не знаю чого, але одразу було видно, що вони готувались до цього «виходу в світ». Цікавились дуже дорогими книжками, ми хоч і розуміли, що навряд чи купуватимуть (ціна), радо показували, бо такі книжки погортати зайвий раз просто приємно. Сімейка, щоправда, таки обрала дві. Вибирали усі разом, хоч великоформатні томи, розміром з півдівчинки, малеча шпаровито і зі знанням справи гортала сама. І ось настав момент істини: мама передала дочці оксамитовий мішечок на зав’язочках і та дуже поважно і серйозно почала методично відраховувати (з невеличкою допомогою батьків) суму до сплати. Мішечок був наповнений, як ви вже здогадались, монетами по одній гривні. Батьки почали вибачатись, уявляючи, що нам як продавцям такі гроші не надто зручно приймати, і пояснювати, що це ж вона з Різдва, і з дня народження, і з яких тільки можна кишенькових збирала на Форум. Насправді ж, ми, певна річ, нічого супроти не мали і ті монети у нас дуже скоро виміняли такі ж романтично налаштовані «збиральники на щось гарне». І ми ще довго із розчуленням згадували цю «ритуальну» сцену якоїсь такої справжньої і щирої любові до книжок.
Очевидно, що в цих замальовках дуже багато всього. Тут і про спадкоємність звички «читати», і про те, що любов до книжки найчастіше походить родом з дитинства, і про те, що іноді дітям треба допомагати любити читати та й про просту-звичайну культуру врешті-решт… Про це все наче уже багато говорено й писано, але видно треба ще і ще, бо буквально днями спостерігала таку сценку: виконавши уроки школярик-другокласник з моєї родини підбіг до своєї мами і просить: «ну то звідки і доки я мушу сьогодні читати ту казку?» Мені здається, чи тут якась системна помилка, бо зі словом «казка» аж ніяк не в’яжуться слова «мушу» та «звідки і доки», правда?
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно