"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дудник Владислава

А ви вже читали книгу британської письменниці Енді Шеперд про хлопчика Томаса, який зі своїми друзями знайшов та виростив драконово-фруктове дерево («Хлопчик, який вирощував драконів. Книга 1»)? Якщо ні – то мерщій читати, бо без спойлерів тут не обійдешся! Тепер у Томаса, Теда, Кая і Кет є свої вогнедишні улюбленці! І йой, які тільки веселощі, загадки та небезпеки на них чекають у другій книзі із серії!

«Отож надягайте рукавиці для духовки,

приготуйтеся ховати свої діряві штани,

та передусім послухайте, що скажу.

Зараз ви дізнаєтеся,

як воно насправді жити з драконами».

Вітаю-вітаю, любі шанувальники драконів, або Драконячі какульки, що вибухають

Якщо ви думаєте, що виростити драконово-фруктове дерево то було найтяжче і тепер усі проблеми позаду – то як же сильно ви помиляєтеся! Адже після такої соковитої вогнедишної авантюри наша люба супергеройська четвірка друзів має приховувати драконенят від усього світу! А ті з кожним днем стають усе непосидючішими та бешкетливішими!

«– Мої штани! – заверещав Тед, коли я саме прочиняв двері. – Хапай їх!

Гаразд – гадаю, це не те, що зазвичай очікуєш почути від свого найкращого друга, коли заходиш до його кімнати, ну але якщо маєш дракона, треба бути готовим до всього».

У кожного з дракончиків виявляються свої особливості: Блимко – здатний змінювати кольори залежно від настрою та мерехтіти, а ще він знайде все і всіх, варто тільки його про це попросити. Світлозар Винищувач (він же Світлик) – ну просто вогнисто пукає та має вибухову відрижку! Крижинка – заморожує усе на своєму шляху (ви тільки уявіть, це ж можна мати фруктове морозиво – у безмежних кількостях!), і Хитрун – найкращий злодюжка усіх часів та народів, який змінює колір, мов хамелеон, і зливається з довкіллям.

«… розумієте, якщо реально можна якось у неділю знайти дракона у своїй кімнаті, то, здається, у цьому світі може статися що завгодно!»

Але мати дракуленят/дракончиків/драконобешкетників – це не тільки круто й весело, але ще й ой як стресово! Бо драконячі какульки, як виявилось, вибухають, коли висихають, дракончик так і прагне підпалити щось (і вас також) кожні 5 секунд, влаштувати собі туалет у маминій коробці для капелюшка… А ховати летючо-вогнедишних малюків не так то й просто (самі б спробували)! Компашка друзів думає, що їхню таємницю знає тільки Лоллі, молодша сестра Томаса. Блимко радо грається з нею, навіть перед сном гріє своїм подихом їй ніжки.

Але Томасу, який ніколи й нічого не приховував від свого дідуся (дідуся, який завжди більш за все на світі любив онука; дідуні, у якого кожна морквинка – нагадує музикантів із групи «Бітлз» та має власне ім’я, картоплинка – схожа на Пола Маккартні та який має свого квасолевого Бекхема), муляє ця велика таємниця…

«Раптом я відчув як між нами проростає великий колючий кущ, а все ж починалося з маленьких тертинок неправди».

Крім гризоти, що він має приховувати правду від рідної людини, є й інші проблеми. Злючий Ліам Савстон, давнішній недруг компанії, щось собі задумав… Здається, він якось дізнався про маленьку вогнедишну таємницю друзів, хоч Томас та інші робили все, щоб бридкі дошкульні очка Ліама не вистежили драконів… Та ще більші трабли починаються тоді, коли виявляється, що у Ліама… теж є дракон!

«А тоді Ліам учинив те, від чого я ще більше затамував подих. Він підніс руки до рота – і почувся свист, схожий на ухкання сови. Лаймово-сірий дракон раптом перестав вивергати полум’я і злетів униз до Ліама. Той просканував стодолу поглядом, і я побачив, що він врешті помітив Блимка. Постояв хвильку, просто спостерігаючи. Затим, набурмосившись, розкрив свій рюкзак і безцеремонно засунув сірого дракона досередини. Пробурчав щось собі під ніс, розвернувся і подався геть».

Коли драконове дерево марніє…

Загадки та проблеми у нашої компанії – не вичерпуються. То драконове дерево раптом почало марніти, а його плоди – всихати… То, навпаки, на шкільному городі з’являються гігантські суперовочі – помідори, завбільшки як футбольний м’яч, гігантська ріпа та кабачки… То щось собі задумав Буркотун – дідусевий сусід, поряд з яким Ґрінч – наймиліше створіння у світі. Невже він використовує хімікати? Тому марніє драконово-фруктове дерево? І до чого тут тоді Ліам? Загадок стає все більше!

А вдома у Томаса – своє шоу: тато, якому тільки й доводиться, що чистити унітаз після витребеньок своїх діток; мама, яка приносить додому різних тваринок (наприклад, двох тхорів-неслухів, або небезпечних пітонів), а на голові у неї, звично, може сидіти какаду (адже вона – ветеринарка, не тільки за професією, а й за покликанням!). А маленька сестричка Лола може в усьому цьому хаосі носитися кімнатою, у парі садових рукавиць та балетній пачці, повністю вимащеній болотом. Нічого дивакуватого, скажіть?

А ще у цій невимовно яскравій історії ви прочитаєте про … напад голуба-мутанта, гру з драконами «Атака бластерами», бика, який видуває кільця диму з-під хвоста… Усіх пригод та дивацтв й не перелічити! Але наша супергеройська четвірка із усім розбереться! Не будь вони драконолюбами, хай йому грець!

 «Просто візьміть це до уваги, якщо любите просте життя. Бо мати дракона – то не тільки забави і підсмажений зефір, то ще й ого-го скільки клопоту!».

 

Не драконами єдиними

Крім того, що це мегавесела, гумористична, дотепна, світла та розважальна книга, яка ну 100% покращить настрій дітлашні (книга орієнтована на дітей 6-8-ми років) та й дорослим, вона ще й дуже затишна, сімейна та важлива. Ілюстрації Сари Оґілві додають історії бешкетності та яскравості, а переклад Ольги Ренн дозволить читачу зрозуміти усі «родзинки» та фішки історії.

Крім цінності та важливості справжньої, міцної дружби, тут йдеться і про родину: турботу, довіру, зв'язок поколінь. Як приклад, дідусь Томаса: сучасний та оптимістичний, який встигає за світом, що щосекунди змінюється, і в той же час напрочуд мудрий та сповнений душевної глибини. З таким дідусем нічого не страшно, він завжди допоможе та розкладе усе по поличках, якщо на серці є якісь сумніви. Добре, коли поряд є людина, яка може розрадити та освітити твою душу, наче промінчиком сонечка!

«Дідусь завжди каже, що… заборгувати рідним людям неможливо, бо вони просто роблять що треба – і все».

«– Завжди є час зупинитися й понюхати троянди, – сказав дідусь. – Яким би заклопотаним і складним не було життя. Пам’ятай про це, Горобчику».

Історія, яка показує цінність міцної, надійної сім’ї. Коли ти знаєш, що хай щоб там було – а у тебе є хтось, кому ти можеш звірити усі свої прикрощі та негаразди і тебе зрозуміють – на душі стає світло та спокійно.

І хай у житті буде більше світла, добра, чудес та місця для радості! Щиро кожному цього бажаю!

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage