Pravda vítězí, правда переможе, — стверджував колись Ян Гус. Власне про пошук правди і йдеться насамперед авторові цього, за визначенням італійської критики, політичного трилера. Слова Яна Гуса він цитує у своїй книжці невипадково, адже саме у Празі йому пощастило натрапити на сліди, що змушують засумніватися в офіційній версії смерті одного з найвизначніших мислителів середини ХХ століття, французького письменника Альбера Камю. Саме у Празі більше ніж через двадцять років після трагічної загибелі видатного француза чеський поет Ян Забрана записав у своєму щоденнику: «Від одного чоловіка, який і сам знає багато, і має джерела, з яких можна багато чого дізнатися, я почув щось дуже дивне. Він стверджує, що дорожньо-транспортну пригоду, в якій 1960 року загинув Камю, організували совєтські шпигуни». Минуло ще кілька десятиліть, і там-таки у Празі ці слова з уже опублікованого на той час щоденника Забрани потрапили на очі Джованні Кателлі — відомого в Італії журналіста й автора, який спеціалізується, зокрема, на питаннях, пов’язаних з повоєнною культурою країн Східної Європи. Потрапили на очі, зачепили, запали в серце й душу. Забути їх було годі. І Кателлі взявся до діла.

Стиль Кателлі — це такий собі хрипкий, у доброму сенсі зухвалий заклик до відновлення справедливості, проте є в ньому і щось ліричне.

«Слова були точні, чіткі, посутні.

Складалося враження, наче на цій сторінці вони постали завдяки якійсь таємничій ощадливості, фатальному синтезу.

Віддалений уже час, численні непрості події, смертельна змова, обман, легка короткозорість усіх навколо.

Усі це зазначені слова охоплювали і дистилювали.

Непоправна подія, смерть, що наводила на думку про те, як гинули прадавні герої, вражені лихою долею чи заздрістю богів буквально напередодні великих звершень: саме про це тут і йшлося — про жереб, окреслений кількома реченнями, які були скріплені стислими, абсолютними формулюваннями.

Наче порух долі, що захоплює блискавично і не лишає місця для здивування, забиває віддих і позбавляє спогади жалю».

Текст такого штибу сподіваєшся побачити не у нон-фікшн, а радше у якомусь романі.  

Тлом же для цього наративу-розслідування служить широка картина тогочасної європейської дійсності, сповненої подій важких і достоту трагічних: тут і вторгнення совєтських військ в Угорщину 1956-го року, яке так безапеляційно засуджував Камю (у Москві це викликало неабиякий гнів, бо ж до його думки у світі прислухалися, а репутація для режиму все ще мала певне значення), і «Празька весна», і ще багато різного, зокрема й доволі детальний опис полювання спецслужб СССР на діячів українського опору, які після Другої світової війни опинилися в Західній Європі.

Працюючи над цим перекладом, я мимоволі піймав себе на думці: доки є на світі такі люди, як Джованні Кателлі, правда має шанс.