Ділимося з вами текстом Світлани Ройз – дитячої й сімейної психологині, авторки багатьох книг, зокрема й видань «Таємниця Життя та смерті» і «Ключі сили», які допомагають обговорювати важливі й складні теми з дітьми. Психологиня підготувала матеріал до Дня Матері про підтримку тих, хто, на жаль, втратив своїх батьків. Як підтримати дітей, що і коли сказати та як допомогти – читайте далі.

«Незабаром День Матері. Я згадала про цей день, тому що донька проговорилась, що в школі готують сюрпризи мамам. А скоро ще й День Батька. Я подумала про дітей, які втратили нещодавно мам і татусів. А в підручниках є багато текстів саме до цих свят. В такі дні ті, кому й так боляче, можуть відчувати себе ще більше самотніми. Мені здається, всі вчителі та вихователі знають, хто з учнів втратив близьких. І можуть бути в контакті з родиною і шкільним психологом, щоб разом спостерігати за проявами дитини і вчасно надавати підтримку. Діти, як і дорослі, чутливі до жалості. І ми точно розуміємо різницю - коли ми жаліємо, і коли співчуваємо. Ця різниця тонка. В співчутті – є повага до сили людини. Частіше за все ми оминаємо тему смерті. Бо вона наближає нас до наших «найстрашніших страхів». І ми насправді, не знаємо, що і як говорити, щоб не завдати більшого болю.

В школах проводять хвилини мовчання і пам'яті... Можливо, створити ще й «стабілізаційні хвилинки» чи хвилинки любові. Які ми супроводжуємо словами – приблизно: «уявіть, що ви стоїте під сонцем, яке дає вам тепло. Наче ви знаходитесь в промінцях підтримки всіх, хто вас любить, всіх з ким ви пов'язані любов'ю, близькістю і пам'яттю, де б вони не були. Покладіть руку на серце. Прислухайтесь до його стуку. Воно каже: люб-лю. І ця сила в кожній клітині вашого тіла. Зробіть вдих - видих і подивіться один на одного, наче дивитесь із серця».

Можливо, коли весь клас готується до святкування та привітань, сказати учню, що знаходиться в скорботі: «Мені дуже хотілось би, щоб в цей день ти мав змогу зробити щось в пам'ять про маму/тата. Для нас важлива пам'ять про близьких. Якщо це для тебе комфортно - це може бути листівка, вірш, пісня – те, що ти сам захочеш зробити. Можливо, ти захочеш розповісти про маму/тата. Щоб ми дізналися про неї більше. Якщо ти захочеш, у тебе буде (....) часу».

І можна зробити чаювання класу, разом співати пісню, присвячуючи її всім, кого любимо, можна уявити чи створити разом велике серце із маленьких сердечок, які намалюють діти, в якому є місце всім... І це важливо не тільки тим, хто втратив близьких. Це може бути важливим для всіх дітей- бо це про зв'язок, людяність і силу. А те, що замовчується, стає причиною їх тривог, страхів та проявів агресії.

Для знайомої школи я писала алгоритм для вчительки:

- Домовитись з дітьми, безвідносно подій – яким жестом чи позначкою вони будуть показувати, що їм потрібна зараз підтримка. – щоб до них підійшов дорослий, чи щоб обійняли (якщо це допустимо в стосунках, чи взяли за руку). Це має відрізнятись від піднятої на уроках руки.

- Самій відчути, наскільки вистачає сил і стійкості.

- Можливо, написати батькам класу – що ми готуємось до свята. І в класі є дитина, пам'ять мами\тата якої ми хочемо вшанувати. Щоб вона відчула підтримку. (І попередити та попросити про допомогу близьких дитини, що втратила маму/батька)

- Почати урок чи заняття із чогось об'єднуючого – пісні, створення спільного малюнку, гри, практики, яка б давала відчуття заземлення.

- Дати можливість всім, хто захоче розповісти про своїх матусь. Чи, якщо немає часу, сказати одним словом про якість матусі.

- Створити щось в подарунок чи на згадку. Сказати, що ми присвячуємо це нашій вдячності та любові.

- Створити загальний колаж любові чи сили.

- Спостерігати за дітьми. Бути готовою сказати слова підтримки чи скерувати увагу дітей.

Ми не зможемо захистити дітей від болю, але напевно можемо стати тими, хто може підтримати – своєю повагою, силою та уважністю».