Кулінарна мандрівка світом галицької еліти «Шляхетна кухня Галичини» лише нещодавно з'явилась на полицях книжкових магазинів, але вже отримує перші відгуки від читачів. Цього разу думками щодо книги поділилась дослідниця їжі, авторка телеграм-каналу «Модерна Спіжарка» Юлія-Аврора Огородник:

Я поки що на 150-й сторінці і це трохи більше, ніж чверть цілої книги, але вже зараз зрозуміло, що тримаю в руках скарб. Маріанна Душар та Ігор Лильо (яких я щаслива знати особисто!) зробили те, що і мають робити історики та дослідники – розповіли та показали картину минулого нашої країни (або її частини). Але, на відміну від зазвичай нудних простирадл текстів з величезною кількістю наукових термінів, у цих двох в руках був зовсім інший інструмент. І це – мова їжі, світ страв, напоїв/трунків, рецептів та меню.

З однієї сторони, я була готова до того, що знайду у книзі, бо знала про ідею та її втілення. Проте з іншої – навіть для мене кожна сторінка є відкриттям: настільки багато там розповідей, фактів, знахідок, припущень, посилань. Ну і знімаю капелюха за блискавичне втілення ідеї, достойне окремого фільму на Нетфліксі.

Уявіть, що ви берете стосик меню, що збереглись у архіві однієї галицької родини і, розшифровуючи ці рукописи (а більшість цих меню – саме написані від руки), вимальовуєте навколо кожного не тільки натюрморт, а й пейзаж чи жанрову картину. Ось полювання, а ось – новорічний карнавал, а це – подорож з родиною до Венеції. І усе це наповнено деталями, з промальованим історичним та соціальним тлом.

І, звісно, левову частку текстів займає, власне, оповідання про те, а що ж це власне за наїдки були на столах у шляхетної родини Любомирських. Перед нами постає нескінчений стіл, на якому з'являються страви французької, польської та галицької кухонь, щедро прикрашені локальними та сезонними спеціалітетами (хочу тепер на свято шпараг з Ланцуту!) у пейрінгу з найкращими європейськими винами. Мушу попередити, що на багатьох, хто відкриє цю книгу, чекатиме почуття недовіри – хіба це можливо, що ось тут, у нас, якихось 100 років тому готували та їли артишоки, морського язика, пулярок та фрикасе з орябків?! А в тому-то і справа, що було це все і багато чого іншого, гастрономічного, чудового. І взагалі – було життя, яке скінчилось з навалою двох потвор – спочатку гнилого совка зі сталіним на чолі, а потім і страшної війни. Після якої замість артишоків та шпараг був тільки хліб по талонах та кава з жолудів. Вибачте, кожного раза накриває хвилею злості та ненависті.

Для мене особисто ця книга – знамення великого прориву. Коли усі домашні переписи та нотеси (які шукає та досліджує Маріанна Душар у своїх проєктах Пані Стафа та Seeds&Roots), дбайливо збережені у галицьких родинах, відтепер отримали ніби перший том майбутньої енциклопедії, джерело, на яке можна посилатись і у якому, своєю чергою, можна знайти посилання на інші  джерела. Це велика праця, виконана з любов'ю та розумінням саме експертами, які поєднали науковий апарат зі глибоким розумінням кожного інгредієнта.

Книга безперечно вартує перекладу на інші мови, насамперед – польську, французьку, іврит, англійську, німецьку і так далі.

Гаряче рекомендую, одним словом!