Насамперед варто зауважити, що хоча «Холодне Поле» і вийшло після «Андрофагів», почалося воно дещо раніше. Перша чернетка (яка тоді залишилась в думках і не потрапила на папір) включала сільськогосподарську будівлю на околиці міста, химерний жіночий труп всередині та двох несхожих між собою слідчих, які беруться за справу, вже тоді передчуваючи, що ця жахлива знахідка — тільки початок. Дія відбувалася після жовтневої повні 2006-го року — осіння атмосфера цілком підходила задуманому вже тоді похмурому тону історії, рік же скоріше за все був обраний випадково. Втім досить скоро стало зрозуміло, що історії буде краще «переїхати» в попереднє десятиліття (1990-ті) і так вже почалася робота над «Андрофагами». Оригінальна ж задумка мала стати зав’язкою продовження.

Безпосередня праця над «Холодним Полем» розпочалася невдовзі після того як «Андрофаги» виявились значно успішнішими, ніж я гадав спершу. Робоча назва тексту «Пілігрими» — як на мене, вона чудово перегукувалася з назвою першої книги: не надто поширене в українській мові слово в множині, яке характеризує антагоністів. Цілком можливо, що вона б і залишилася, одначе дописавши першу частину тексту, я став краще розуміти історію та місце дії, а відтак усвідомив, що нова назва підходить значно краще. 

Втім певну данину оригінальному імені все ще можна відшукати в тексті, в репліках деяких персонажів. Щодо основних творів, на які я орієнтувався під час написання «Холодного Поля», насамперед варто виділити фільм «Сім», який також служив одним з головних джерел натхнення для «Андрофагів» — саме з нього пішла ідея подавати кожен день історії як окремий розділ. Цього разу вплив, гадаю, значно очевидніший: використання релігійних мотивів у жорстоких злочинах. Також значний вплив на обидві книги справив серіал «Справжній детектив» (перший, меншою мірою — другий сезони). Щодо книг, то варто виділити тетралогію про Ганнібала Лектера за авторством Томаса Гарріса, особливо першу книгу — «Червоний дракон». Серед інших серіалів варто згадати шведсько-данський «Міст», а також «Фарго» (перший та третій сезони). Вплив останнього міг би бути ще більшим: початково була ідея подати «Холодне Поле»/«Пілігримів» як таку собі містифікацію — починалося б все з епіграфу штибу «Це правдива історія… Для безпеки вцілілих, всі імена, назви та дати було змінено… З поваги до загиблих, все інше передано точно…», крім того у пролозі та епілозі фігурував би персонаж кримінальний журналіст (оповідь при цьому можливо «переключалася б» на першу особу), який нібито і збирав цю історію з окремих свідчень. Та досить швидко від такого задуму довелося відмовитися, оскільки він сильно сковував мене. 

Від самого початку стояло дві суперечливих обставини: з одного боку історія була тематично та сюжетно близька «Андрофагам», до того ж включала велику кількість персонажів першої книги, продовжуючи та закінчуючи їхні сюжетні лінії; разом з тим, нова книга не повинна була стати просто копією своєї попередниці. Основні аспекти написання визначалися саме цими двома пунктами. Серед очевидного насамперед обсяг: «Холодне Поле» вийшло приблизно на триста сторінок більшим за «Андрофагів». Це зумовлено різною структурою сюжету: якщо перша книга (не рахуючи двох часових стрибків — вперед і назад) показувала лише останні кілька днів історії — по суті, кульмінацію — то друга розповідає повністю, від частини до частини. З неявного (для читача) варто відзначити спосіб написання: якщо з «Андрофагами» на момент безпосереднього написання у мене вже був загальний план, який треба було лише наповнити деталями і за потреби — відповідно скоригувати, то «Холодне Поле» на початку мало тільки спогади про ту оригінальну ідею, натомість сюжет кожного розділу детально продумувався вже під час написання. Треба сказати, що такий підхід має свої переваги, оскільки дозволив краще розуміти які сюжетні ходи та повороти працюватимуть з точки зору когось, хто бачить текст вперше, а які — ні. Водночас є і недоліки, головний з них — ризик захопитися. Так «Холодне Поле» могло б вийти ще більшим — існували ідеї інших «витворів» антагоніста, а також ще дві сюжетні лінії. Зрештою від цих наступних «витворів» в тексті залишилися тільки натяки, а сюжетні лінії були вирізані «під корінь», коли стало зрозуміло, що вони відводять історію вбік і є ризик втратити нитку оповіді взагалі.

Попри це, я допускаю, що повернуся до них у наступних книгах цієї серії.