У сучасному світі, коли гендерні ролі та стереотипи стали важити набагато менше, може здатися, що тиск на жінок послабився. Але чи насправді це так? Чи складно бути сучасною (успішною або коханою, слабкою чи сильною, із сімейними цінностями чи childfree) жінкою та прожити щасливе життя, реалізувавши те, що призначене саме тобі? Ми зібрали для читачів найцікавіші історії про любов, шлюб та розлучення, самотність і пошуки свого призначення від американської, канадської, французької та норвезької письменниць. Про це і поговоримо далі в матеріалі.

Ханна Маккінон «Дарлінґи»

«Ось були вони — її родина — залиті сяйвом надії одного літа, 

яке Кора бажала б зробити вічним» 

Ця книга має аромат бентежного й іноді небезпечного, чаруючого океану, його солоних бризків; спекотного сонячного літа та прохолодного вітру; гіркуватий присмак родинних секретів та розчарувань. Вона наповнена кольорами синього безкрайого неба, призахідного сонця, засмаглих тіл, ігристого вина, звуків сміху та жвавої балачки родини за столом, щирих сліз та тихих слів про кохання. Книжка спочатку розбиває ваше серце, а потім ніжно лікує рани. Адже в кожній драмі, у найболючішому досвіді — є зерня особистісного зростання, сили, віри в себе й надії. Літо — це справді маленьке життя. І час, коли віриш — усе ще попереду.

   «Вони йшли береговою лінією, оминаючи пінистий край припливу. Повітря було приємним, незважаючи на пізню годину, з густим запахом солі. Це надавало ночі дивної красивої чуттєвості, наче все можливо…»

   « — Як ти ставишся до нового початку, Енді Дарлінґ?

   Цьогоріч Енді таке питали часто.

   — Це, безсумнівно, лякає, — сказала вона. — Але водночас це можливість, розумієш? Другий шанс».

Родина Дарлінґів, як і кожного літа, збирається разом у їхньому сімейному раю, який має назву Риптайд. Сідні, одна із найменших Дарлінґів, готується до грандіозної події — пишного весілля. Але, як грім посеред  ясного неба — з’являється найстарша із родини — дев’яносторічна Тіш. І відмикає скриньку Пандори… Та почнеться справжній хаос…

«… це дуже ризиковано — малювати когось, кого ти знаєш і тим більше любиш. Неважливо, наскільки досвідченим було твоє око чи рука, було страшно вловлювати їхню суть. Чи то характерний вигин рота, чи знайомий погляд в очах; коли дійшло до копіювання життя на полотні, члени родини становили найбільший ризик розчарування»

Серед драм та перипетій кожний із родини зможе зрозуміти щось для себе: чого він хоче, якою людиною є та куди йде. Читач познайомиться із гордою, на вигляд завжди непохитною Тіш, яка надто рано втратила кохання всього свого життя; Корою, давні секрети якої і досі ятрять їй серце, а її творча душа робить світ навколо неї кращим; Енді, що після розлучення шукає колишню версію себе; Сідні, яку всі довкола вважають малим дівчам, а вона виборює своє право на повагу; тинейджера Моллі, юна й чиста, що є світлом, маяком посеред темної ночі й бурі.

Це історія життя однієї родини, аж ніяк не ідеальної, де кожен зі своїми страхами, поглядами, упередженнями. Але авторка змогла створити настільки атмосферну й щиру історію, що сироти йдуть по тілу. Вона про кровні зв’язки, помилки та непорозуміння, сильних надійних чоловіків та жінок, які малюють картину свого буття різними фарбами й попри всі розчарування і перешкоди, кожного разу переконуються, що сім’я — попри все.

«Ми створили життя. Цей шлюб, ці діти, навіть цей будинок... ми створили разом щасливе життя. І я ніколи не перестану любити тебе за це»

«Це мій найбільший страх. Що все більше ніколи не буде як раніше»

Перегорнувши останню сторінку роману, у пам’яті ще надовго залишиться родина Дарлінґів. Перед очима, наче намальована картина: уся сім’я зібралася за святковим столом. І це мить, коли хочеться зупинити час. Бо все здається ідеальним.

Моніка Гейзі «Зі мною насправді ВСЕ ДОБРЕ!»

Коли майже дворічний шлюб дає тріщину, а потім розбивається на друзки, ти не одразу усвідомлюєш, що взагалі сталося. Емоції переповнюють, але ти, начебто застигаєш, береш павзу, і робиш помилковий вибір: краще нічого не відчувати, ніж зазнавати стільки болю.

«Соромно зізнатися, але коли поруч немає людини, з якою можна будь-що розібрати до кісточок, то все здається беззмістовним — і велике, і мале»

28-річна Меґґі вважає, що зазнала невдачі. Вона справжня невдаха, адже не зуміла зберегти кохання і стосунки. Її коханий покинув родинне гніздечко, забравши кота, ігрову систему і три акустичні гітари. Тепер саме час зробити тисячу й одну помилку! Постійно надокучати колишньому в соціальних мережах, займатися кіберсталкінгом, жалітися, вимагати, маніпулювати, вдавати, що насправді в тебе все під контролем, робити ще безліч дивних, саморуйнівних, інколи кумедних і божевільних речей і, врешті-решт, піти до психоаналітика та спробувати свої сили в марафоні на довгу дистанцію під назвою «побачення». Із відвертістю і щирістю розкриваються проблеми застосунків для знайомств (привіт, Tinder!), перших побачень та стосунків після довгої перерви, сумнівів у собі та низької самооцінки, депресії, розладів харчової поведінки та психотерапії. А також знаходження відповіді на запитання: чому ж стосунки закінчуються?

«…ми не були нещасливими, просто незадоволеними…аж поки не стали такими нещасними, що більше не могли сміятися, кохатися, замовляти тайську їжу, не питаючи себе: «Хто це взагалі?», дивлячись на незнайому людину, з якою нас звела доля у дев’ятнадцять…» 

Особлива родзинка в романі — це сторінки із гугл-запитами головної героїні, під час прочитання яких частенько виникає думка «овва, це ж історія мого браузера»!

Про втрату себе та розірвання шлюбу із гумором та самоіронією, сарказмом писати важко — але авторці, Моніці Гейзі, це чудово вдалося. Читаючи цю історію, ви будете плакати від сміху та зворушення, а також щиро вболіватимете за головну героїню, що важко, боляче, але врешті-решт успішно долає всі ступені горя: від заперечення, гніву, торгу, депресії до усвідомлення змін і їх прийняття.

«Я гадала, що зрештою він повернеться і ми посміємося, визнавши, що розставання було виснажливим, а тоді накуримося і будемо дивитися кулінарні шоу. Хіба не так проводять час 60% одружених пар?»

Персонажка вчить нас доброго ставлення,насамперед, до себе. Адже як часто, у повсякденних проблемах та турботах, ми забуваємо піклуватися про єдину людину, яка буде з нами все життя — про самих себе.

Кумедний, щиросердний (як і сама героїня) роман, що подарує відчуття причетності до чийогось життя, розуміння, що ти не самотній у своїх переживаннях та проблемах.

«Мені доведеться навчитися любити іншу людину й не сходити при тому з розуму, і якась маленька частинка мене повинна буде вірити, що це реально. Диковиннішим було лиш думати, що одного дня так воно й станеться»

Якщо вам подобаються такі книги, як «Щоденник Бріджит Джонс», то 100 % прийдеться до смаку й ця історія!

«Я замислилася про наступний рік, про те, що й гадки не маю, яким він буде, кого я зустріну, як ці люди поведуться. Щось відбуватиметься, я ухвалюватиму якісь рішення, часом вони будуть правильними, часом ні. Дивно було думати про своє майбутнє існування, про речі, які траплятимуться зі мною, які здаються такими «великими» й «важливими». Бо такими вони і є, але водночас — ні. Якийсь час я почуватимуся по-одному, а потім по-іншому, і не буде нічого постійного, бо нічого постійного не буває»

Віржіні Ґрімальді «Аромат щастя найсильніший під час дощу»

«Вам пощастило пережити випробування. 

Тепер ви стали однією з тих, хто може бачити головне»

«"Я хочу розлучення" –— ці слова перевертають життя із ніг на голову, і все летить шкереберть. Невідсвяткована десята річниця весілля. Чоловік, який не прийшов на зустріч. І слова батька: "люба, він покинув тебе… повертаймося додому…"»

Це книга-сповідь, роман-терапія для всіх, хто коли-небудь відчував і проживав у своєму житті слово «втрата». Полін разом із чотирирічним сином Жулем повертається до батьківського будинку в надії віднайти там версію себе із минулого. Ту, якою вона була до одного трагічного випадку. Але чи це можливо?

У листах до свого колишнього чоловіка Бена Полін ділиться потаємними сподіваннями, нереалізованими мріями та сердечним болем. А ще — наново повторює і згадує для себе та чоловіка їхню історію кохання. Чи можливо відродити те, що давно згоріло вщент? Здається, жінка готова на все, лише б зберегти родину і відновити стосунки.

«…я бачу його силует. Так близько. Я хочу пестити його обличчя, цілувати, казати, як я кохаю його. Так сильно кохаю, що розумію, чому він мене покидає, хоча віддала б усе, щоб він залишився»

Але часто ми зростаємо як особистості саме завдяки болю. Уроки життя дорогоцінні та інколи дуже виснажливі. Втрачати — це один із найболісніших досвідів, який переживає людина. Та в неї є здатність відродитися, як птаха-фенікс, із попелу, і дати самій собі другий шанс. Адже, заблукавши — є шанс віднайти себе наново.

«Коли басейн брудний, вода не прозора, каламутна, пірнати не хочеться. Щоб почистити басейн, потрібно спочатку відшкребти дно, відділити весь бруд, щоб він піднявся на поверхню. Лише тоді можна його позбутися. Ви — басейн»

Ця книжка має автобіографічну основу. Вона меланхолійна, неспішна, зворушлива, щемлива, нею можна смакувати та читати її літніми днинами чи вечорами під час дощу, коли ніхто не зможе побачити твої сльози. У цій історії із легким французьким флером не тільки смуток — у ній присутня і велика кількість любові, надії і світла. І вміння відпускати… Історія вкотре нагадує нам про важливість розмов у родині, роботу із психологічними травмами, навичку проживати горе та всі свої емоції. У будь-який прийнятний для цього спосіб.

А ще, у часи поневірянь та випробувань, завжди собі нагадуйте: «грози боятися не варто. Адже аромат щастя найсильніший під час дощу»!

І рекомендуємо вам прочитати ще одну книгу авторства Віржіні Ґрімальді — «Саме час знову запалити зірки». Обіцяємо: вона вас не розчарує!

Ґюдрун Скреттінґ «Твоя Вільма»

«Насолоджуйся любов'ю. Ніколи не кажи так, як Рут —

що кохання дає тільки можливість усе втратити. Бо я кажу так: кохання — це єдине, у що варто вигравати»

Пам’ятаєте дивачку-одиначку Вільму Ваєрьод із книги «Три чоловіки для Вільми», що так вперто шукала своє щастя? Нарешті вона змогла хоч частково попрощатися із привидами минулого та відкритися для нового досвіду. Перші стосунки в тридцять п’ять років, коли ти сформована, але крихка, травмована минулими подіями, тривожна та соціофобна особистість, яка постійно сумнівається в собі та своїх діях та навіть здається одержимою — ще той виклик.

Шалено закохана, але сповнена п’ятдесятьма відтінками ревнощів та сумнівів жінка — чи можливо з нею побудувати повноцінні, гармонійні взаємостосунки? Здається, її обранцю Роберту буде непереливки. Тим паче, що чоловік також має власне минуле, сповнене таємниць і болю…

«Насправді у всьому винен Колін Ферт. Чи радше усі фільми, де люди зустрічаються і їхній перший поцілунок означає: "Я хочу провести з тобою решту свого життя"»

«Люди просто постійно щось приховують… і… все руйнують»

Це ніжна історія про любов у різних її проявах. Про життя, яке відроджується знову і знову й ніколи не зупиняється; про кохання, непростий процес побудови стосунків; такі різні характери й темпераменти, сумніви та збентеження, впізнавання в іншій людині самого себе. Тепла, романтична, добра, кумедна та в хорошому сенсі дивакувата книжка про відкриття своєї вразливості, відносини між поколіннями, одвічну проблему батьків і дітей.

Найголовніше в стосунках — повага одне до одного та виправдана довіра. І Вільма дуже повільно, але починає це усвідомлювати. Як і її коханий, поряд із Вільмою у якого синдром Туретта (коли нецензурна лексика так і вилітає із рота без дозволу власника) стає контрольованим «Це тому, що я почуваюся в безпеці». Коли поряд той, хто беззастережно підтримає і підставить плече в найважчі моменти — усе здається можливим і здійсненним. Хай у кожного буде така людина поруч!

«Жінки можуть багато що стерпіти, — мовив він. Насправді іноді забагато»

«Тоді, здалося, він поцілував аорту, головну артерію, прямий зв'язок із серцем. Тим самим серцем, думалося мені, яке чекало щонайменше половину життя»

Відчуватися як вдома — у коханні — найцінніше. Відчуття дому ви знайдете й занурившись у цю історію!