"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Малетич Наталка
Читландія: Не губіть улюбленців! Хіба що заради казки :)
Колись, ще чотирирічною, доня Вітуся дорогою зі садка загубила свого улюбленого рожевого оксамитового зайчика. Щоправда, зауваживши зникнення, відразу ж повернулася і знайшла згубу. Цей маленький інцидент згодом став обрамленням казок, які увійшли в мою книжку «Про Зайчика-Забудька та інші історії».
 
Напевне, загублені та віднайдені іграшкові звірятка завжди хочуть, аби про них створили казку – бо саме так сталося з песиком Смішком із книжки Анни Люлько «Загублене цуценя». Його пригоди обов’язково сподобаються дошкільнятам – не тільки тому, що іграшковий песик прагнув повернутися до своєї господині – п’ятирічної Софійки, але й завдяки чудовим, таким теплим і «пухнастим» малюнкам Надії Каламєєць, які щосторінки ілюструють песикові пригоди у великому місті.
 
Хоча книжечка маркується для дітей молодшого шкільного віку, думаю, найбільше вона зацікавить саме діток трьох-шести років, які люблять бавитися іграшками, «оживляючи» їх. Усім відомо, що м’які улюбленці стають для малюків справжніми друзями. Без них малеча і не засне, і з дому в дитсадок не піде.
 

Терапевтичний ефект м’яких іграшок підтвердить чи не кожна мама. Адже «розмови» дитини з іграшкою – не просто забава, це – її навички спілкування з з ровесниками і батьками, спосіб комунікування зі світом, а також – своєрідний індикатор того, як малеча сама в цьому світі почувається.
 
Імовірно, що дитина, виявляючи агресію до своїх іграшкових друзів, відтворює чиєсь недобре ставлення до себе – чи виховательки, чи старших дітей у родині. А можливо, просто «вихлюпує» власне роздратування чи злість, які мусить тамувати перед батьками, аби «бути чемним хлопчиком/дівчинкою.
 
Авторка «Загубленого цуценяти» – Анна Люлько – сама є мамою двох дітей, і очевидно, дуже тонко відчуває дитячу психологію, тому її текст, попри казковість головного героя, є життєво правдивим. Смішко, як це буває і в звичайних мандрах, зустрічає різних людей – і дітей, і дорослих.
 
Кожен із них ставленням до цуценятка виявляє свою натуру. Так, художник відразу вирішує його намалювати. Манірна і вередлива школярка Катруся використовує, щоб похизуватися перед подружками, а згодом готова й викинути. Її ж домогосподиня, пошкодувавши іграшкове звірятко, пришиває Смішкові відірване вушко і хоче подарувати племінничці.
 
Напевне, ці повороти сюжету викличуть у маленьких читачів таку важливу для розвитку характеру емпатію. І будуть гарним стимулом для важливої розмови з вашими читайликами – про відданість і вдячність, про турботливість та уважність до інших. І нагадуватимуть про те, що не можна губити іграшкових звірят. Хіба що заради казки :)
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage