Теплі усмішки, дружня атмосфера, міцна кава, яскраві та цікаві книжки – це лише кілька причин завітати у київську Книгарню-кав’ярню Старого Лева (вул. Прорізна, 10), що 16-17 жовтня святкує свій четвертий день народження. Простір і затишок творять люди з вогником у серці і любов’ю до своєї справи. Знайомимося з суперкомандою і читаємо їхні особливі історії.

Катерина Демиденко, керівниця книгарні, працює два роки:

Це історія про відповідальність, та про те, чому в мене особливий зв'язок з деяким книгами.

Зустріч перша:

Доброго дня! Порадьте мені книгу, яка б могла повернути бажання жити.

- Кому ми будемо шукати?

- Мої сестрі.

- Чи можна запитати що з нею?

- Рак.

Зустріч друга:

- Вона сміялась, а я плакала. Може подіяло, може ні - не знаю. Є ще щось подібне?

Зустріч третя:

- Як ви тримаєтеся?

- Може бути.

- А вона?

- Хоче подивитися на полярне сяйво.

- Можу вітати?

- Ще трішки і зможете.

Найскладніше в роботі це: відповідати на всі робочі повідомлення одночасно, чекати нових книжок та прощатися з останніми примірниками, зібрати усіх на інвентаризацію, стримувати себе від складання динозаврів з книги «Склади своїх динозаврів».

Найсмішніше – це коли консультант Богдан свариться з терміналом, намагаючись пришвидшити його роботу, а люди сміються до сліз. Після цього навіть від чеків не відмовляються. Еге ж! Стільки сил на це пішло.

 

Саломе Енгибарян, менеджерка по зв’язках з громадськістю, працює 3 роки:

Книгарня-кав’ярня на Прорізній – місце, куди я приходжу після галасливих зустрічей-презентацій в школах та бібліотеках міста. Тут затишно, комфортно та ароматно, а фонова музика – завжди дивовижна, ніби знає все про твій настрій! Якось заходить родина: батьки з 6-7-річною донькою; дівчинка побачила мене і каже: «Дивіться, це та пані, що приходила до нас в школу і розповіла все-все про книжки Лева!!!». Ну як не усміхнутися!

По суботах проводжу в Книгарні дитячі майстер-класи за сюжетами наших книжок. І найскладніше – приборкати хвилювання: чи впораюся цього разу, чи сподобається дійство дітям, чи захочуть вони прийти наступного разу?!  І коли того наступного разу серед півтора десятка дітей є знайомі обличчя, які мені усміхаються, розумію, що щирих левенят побільшало!

Веселих пригод у нас не бракує! Одного разу ми були в школі з однією з наших авторок, ще не встигли привітатися, і я чую, як шепочуться дівчата за першою партою: «Як думаєш, хто з них письменниця?!». Часто бувають не авторські зустрічі, а презентації видавництва. І діти просять в мене автограф: на моє «Я ж не письменниця!» є відповідь: «Ви ж зі Старого Лева!!!»

 

Оля Кокошко, продавчиня-консультантка, працює 4 роки:

Можливо, найніжніша історія у моїй пам’яті з роботи Книгарні-кав’ярні, це про Олічку Войтенко, яка писала в нас третю книжку «У світлі світляків. Там, де тиша». Знайомства з різними людьми – найособливіший момент у житті книгаря. Найскладніше – вставати на восьму ранку, а найсмішніше – це наш книжковий консультант Бодя. Ти можеш зовсім безсилий сидіти і спокійненько читати собі книжечку, поки нікого немає, а тут повертаєш голову і в тебе за спиною доросла людина грає у «підлога – це лава», бо чому б ні.

 

Вікторія Кравченко, продавчиня-консультантка, працює 1 рік:

Буває так, що з роками складно комусь довіритись чи хоча б просто знайти однодумців. Але насправді мені пощастило. Книгарня подарувала можливість мати близьку подругу, без якої мені тепер складно уявити свою рутину. Тож моя особлива історія полягає в тому, що дружба – це справжнє диво, не бійтеся довіряти, як цього боялась я. Банальне, але щире: цінуйте людину, допоки вона з вами.

На мою думку, найскладніше в роботі це робити багато справ одночасно, але разом з тим, це досить цікаво, ніби кидаєш собі виклик, що зможеш і, коли вдається все зробити найкращим чином – тішишся.

Смішних випадків буває чимало, а з появою Богдана вони відбуваються просто нон-стоп. Проте, є один, який певно не забудеться. Отже, моделюємо: одна із перших моїх робочих змін і колега говорить, що потрібно зателефонувати пані з приводу замовлення на сайті. Набираю номер, подумки прокручую в голові, що я маю сказати. Минає декілька секунд і я чую на тому кінці слухавки впевнене "алло".  Відчуваю, як моє горло сохне, прочищаю голос і випалюю – «Добрий день, Вас турбують з книгарні Сталого Рева». Чую, що сказала неправильно, червонію від голови і до п'ят, колега поряд не стримує бурхливих емоцій, а мені страшенно соромно. Я повторюю фразу знову і знову мене чекає невдача.  Ледве-ледве стримую сміх і доводжу розмову до логічного завершення. До слова, в моїх колег теж вперше таке було і ми так навіть назвали робочий чат у телеграмі.

Моя улюблена книга у нашому видавництві – це «Лише хмари танцюють з зірками» Турюн Ліан. Писати на тему смерті складно, а ще тяжче донести до читача, що смерті не варто боятись, що про неї потрібно говорити змалку. Напевно, головною ідеєю цього твору є те, що, кожен із нас проживає втрату близької людини абсолютно по-різному, як дорослі, так і малі, але всім нам в період проживання втрати необхідна ПІДТРИМКА, щоб хтось був поряд. Як правило, дітям більш властива емпатія, тож вони відчувають в рази більший спектр емоцій, ніж дорослі.

 

Богдан Безпалий, продавець-консультант, працює 1,5 місяця:

Одного разу я готував клієнтці лате і вона доволі дого дивилася мені за спину де розміщена наша дошка зі списком напоїв, а вже під час розрахунку промовила «Не знаю чи казали вам це раніше, але ви схожі на левика намальованого на дошці. Це з вас малювали?». Я відповів, що ні — зображення зробили ще до мого влаштування на роботу. На що відвідувачка відповіла «Тоді, напевно, це була доля». І от, я тепер впевнений, що Книгарня Старого Лева — точно моя доля.

Для мене найскладнішим у роботі є балансування між постійним прагненням до жартування над робочими ситуаціями і серйозною поведінкою консультанта, наділеного дещо таємничим шармом книгаря.

Якось банківський термінал не приймав картку клієнтки і я не знайшов кращого виходу аніж провести з ним «серйозну розмову» і попросити поводитися ввічливо з відвідувачами. Одразу після цього термінал прийняв картку, а відвідувачка від сміху отримала крепатуру м'язів живота.

Окрім усіх творів Террі Пратчетта, однією з моїх найулюбленіших книжок є твір Сюзен Кулідж «Невгамовна Кейті». Обожнюю його за оптимістичність, спонукання дивитися на «безвихідні ситуації» з різних точок зору та шукати можливості й натхення у всьому що нас оточує. Ще обожнюю Бабуню Дощевіск з циклу «Відьми» Террі Пратчетта. Її погляди на життя такі: «то все головологія», тобто все є суб'єктивним і залежить від наших ставлення до життя і попереднього досвіду. А ще пані Дощевіск відстоює думку про те, що магію не можна купити — вона міститься не в дорогих ритуальних предметах, срібних оберегах чи дизайнерських плащах. Магія у простоті, досвіді, невтомній праці та вмінні спостерігати за плином життя і тими, хто в ньому плине.