«Парфумерний щоденник Зої» – це дивовижна історія про шлях до мрії, вміння перетворювати комплекси у суперсилу та екскурс закуліссям парфумерної справи. Окрім цікавезної історії про дівчинку Зою, яка понад усе на світі хотіла стати парфумеркою, та наукових довідок про відомі бренди й аромати, книга сповнена виточеними та ніжними ілюстраціями, що з головою занурюють читача у світ запахів. Їхня авторка, ілюстраторка Андріана Чуніс, розповіла нам як можна намалювати аромат, чим її захопила книга та з якими викликами стикнулась у роботі над «Парфумерним щоденником Зої».

***

Тема книги була для мене дуже цікава. І дуже красива. Там на кожній сторінці можна шукати якісь образи для асоціацій. «Видавництво Старого Лева» знає, в якому стилі я працюю і що я люблю фешн- та б’юті-ілюстрацію. Пригадую, коли прийшов мейл, що готується книжка про парфуми, я подумала: вау! Хоча нічого не тямлю в парфумах. Як намалювати запах? Це мене трішки лякало, але я одразу погодилась. На розробку книжки ми закладали два місяці, і спочатку там мало бути, здається, 20 ілюстрацій, а наприкінці, у готовій книжці, їх стало близько 60. Так вийшло, що книга захопила мене. Мені хотілось якомога більше інформації, яка є в тексті, показати, бо я спотикалась об неї і думала як донести це до аудиторії. Коли ти починаєш працювати над такою масштабною книгою, де ілюстрації є на кожній сторінці, то на початку дороги не знаєш як вона буде виглядати. Але поступово кожна наступна ілюстрація підтягує загальний настрій книги. Також ми дуже хвилювались, що виріз на обкладинці може мати якийсь скол чи обріз. Це було ризиковане рішення, але я дуже щаслива, що все вийшло ідеально – вона створила певний об’єм і якусь загадку на обкладинці.

Робота над ілюстраціями тривала досить довго. Місяць я працювала над пошуком інформації та ознайомленням з нею. Для мене це був абсолютно новий світ. Спочатку я працювала з тими частинами книги, де є нон-фікш, бо для них вже є певні зображення, пляшечки – речі, які існують. Коли це все було зроблено, то книга виглядала дуже дорослою. Потім почала працювати з історією дівчинки Зої, і у мене був певний дисонанс. Бо треба було вписати дівчинку, питання її комплексу в історію. Я пам'ятаю, що не могла попасти у вікову категорію книги. Мої ілюстрації позиціонуються більше для дорослої аудиторії (це перші ілюстрації для дитячої книжки). І я не могла придумати як намалювати 10-річних дівчаток. Я пробую, а у мене виходить жінка, або пробую – і виходить дитина. І як для художника мені було цікаво: як знайти цю 10-річну дівчинку, що у ній пропорційно інше, таке, щоб вона не була дитиною і не була страшим підлітком. Я багато спостерігала, і зрозуміла, що у таких дітей вузькі плечі, велика голова – і це стало тим ключем, який дозволив мені створити головну героїню, і тоді вона перестала бути старшою 16-річною.