Що відчуває людина, коли в один момент втрачає дім, коли опиняється в місті, де кожен маршрут новий, коли має змиритися зі статусом переселенця і з тим, що повернення додому неможливе? Про це пише у своїй книзі «Лінія термінатора» Тетяна Стрижевська.

Публікуємо для вас рецензії на цю історію від учасниць Підліткового письменницького клубу «П’ятниця. Вечір», який збирається онлайн щоп’ятниці на базі Центральної бібліотеки ім. Тараса Шевченка для дітей міста Києва. Зібрала відгуки Галина Ткачук.

УВАГА, текст містить чимало спойлерів!

***

«Лінія термінатора» – безумовно чудова книга з доволі незвичним для мене сюжетом, абсолютно не схожа на ті щоденникові книги, які я читала раніше. У ній можна виділити чимало основних моментів, які роблять книгу вартою прочитання: сюжет, персонажі, головна ідея. Але що довершує цю історію, робить її ще кращою – це деталі, дрібниці, які можеш і пропустити, не звернути увагу, забути. Проте вони додають історії реалістичності: процес втечі родини головного героя з Донецька, перший щоденниковий запис Бориса, його зошит з математики зі зображенням Людини-павука, фантазії головного героя, детально описані місця Києва. Завдяки цим на перший погляд незначним моментам історія здається ще більш живою, охочіше віриш у все, що відбувається, іноді думаєш: «А може, і справді був хлопець-біженець з Донецькa, який записував свої найпотаємніші і подеколи найдивніші думки у щоденник із зображенням Людини-павука та жив на Троєщині?»

Щоправда, ідеального на світі нема нічого. Тож і в цій чудовій історії є спірні моменти. Той факт, що Марія тільки тоді, коли було вигідно для історії, зрозуміла, що пише їй ніякий не Діма, син священика, а Борис, наштовхує на думку, що щось тут не так. Так само як і те, що до самого кінця історії Женя вважається старшим братом Марії, збиває з пантелику, так як вона стверджувала, що із названим «братом» навіть зустрічалася. Коли я дійшла до цього моменту, відчувала докори сумління, що щось авторка не договорює або дуже розмито пояснює.

Тим не менш, моя думка така: історія – справді варта прочитання. Тим більше зараз вона актуальна як ніколи: тема війни, хлопець-біженець... Не складно порівняти із власним досвідом, на жаль. Закінчу таким чином: читати цю книгу – однозначну раджу!

Варвара Сорокіна

***

Читаючи цю підліткову книгу, ми можемо помітити, які проблеми Тетяна Стрижевська пов’язала із персонажами. І доволі часто – це проблеми, які є актуальними та знайомі більшості нашого суспільства.

Головний герой Борис Макаров є персонажем, в якому більшість українців зараз впізнають себе. Адже він переселенець, що був змушений покинути своє рідне місце, переїхати в нове місто і почати все з нуля. Безсумнівно, проблема війни наразі є дуже актуальною, і гадаю, нам потрібно читати книги про війну, аби впоратися з душевними переживаннями.

Подруга головного героя – Марина – дуже яскрава персонажка. Почасти це через її яскравий характер, вона зухвала і вміє постояти за себе. Останнє вона вміє чудово, адже часто стикається зі зневагою від суспільства через свою орієнтацію. Марина лесбійка і не соромиться цього. Так ми бачимо, як в тексті піднімаєтесь тема ЛГБТ, яка зараз набуває популярності серед молоді.

Ще один персонаж «Лінії термінатора» – друг головного героя Андрій. Це такий збірний образ хлопця, який руйнує всі стереотипи про свою стать. Він хвилюється за свій зовнішній вигляд, дуже м'який за характером, не хоче шукати якоїсь перспективної роботи, адже мріє стати ветеринаром і робити те, що хоче, а не мусить. На тлі Бориса Андрій виділяється, і ми можемо оцінити, наскільки вони різні.

Марія – одна з доволі цікавих персонажок книги – є тут образом світла. Вона займається благодійністю, допомагає військовим, багато подорожує – і все це робить від чистого серця, не заради галочки. І одна з провідних проблем книги пов'язана саме з нею, адже Марія дуже цікавиться релігією і постійно ставить такі питання, які справді турбують кожного, але не всі насмілюються їх ставити вголос, аби не здатися дурним.

Персонажі в книзі «Лінія термінатора» – дуже різні, однак кожен із них символізує певну проблему, яка так чи інакше буде знайомою або цікавою кожному. Думаю, це чудово, що всі вони такі різні.

Анна Полегенько

***

Марія – дівчина головного героя книжки, Бориса. Ця дівчина народилася з хворим серцем, і тоді лікар сказав її матері: «Буде дивом, якщо дівчинка піде у перший клас». Він мав на увазі, що дівчинка може померти до цього часу. Але лікар тоді не врахував одну річ – характер Марії! Будь-яка дитина не хотіла б радіти життю, якщо б знала, що може померти будь-якої миті, але Марія не з таких! Вона була хоч і з хворим, але по-справжньому щирим і добрим серцем. Мало того, що вона раділа своєму життю, так вона ще й допомогла іншим. Пекла пироги і малювала картини на ярмарки для допомоги АТО, їздила в сиротинці і дарувала подарунки дітям, бігала марафони, щоб допомагати онкохворим дітям, хоча їй бігати було категорично протипоказано. Але під час одного марафону з дівчиною сталося дещо жахливе… Що саме – можна дізнатися в книжці.

Цю книгу варто прочитати хоча б для того, щоб зрозуміти, що жити треба на повну, навіть якщо в тебе важка хвороба, не варто втрачати оптимізм. А ще треба допомагати іншим. Прикладом цього є 17-річна оптимістка Марія, яка, я думаю, буде жити ще не в одному серденьку!

Аліна Несмашна

***

Тема мови зараз актуальна, як ніколи. Саме такою вона стала в роки, про які написано в книзі. Особисто я дуже поважаю вибір Борі: розмовляти рідною солов’їною. Хоч і вивчив він її лише для того, щоб «постібатися» з вчительки укрмови, все ж таки він почав говорити нею і в повсякденному житті. Шкода тільки, що батьки головного героя так і залишилися говорити російською. Важливо використовувати мову своєї держави, та, на жаль, деякі люди цього не розуміють і думають «какая разніца», ось це — жахливо. Один із стереотипів, ніби говорити російсько — круто. Ні, люди, це тупо. Саме зараз українська мова почала набирати ЩЕ більшу популярність в УСЬОМУ світі! Важливо перебороти і взяти себе в руки, адже якщо постаратися, можна не тільки рідну мову вивчити. Головне — переосмислити свої помилки, оточити себе цим та йди напролом до мети.

Теж «Лінія Термінатора» запам‘ятовується актуальністю. Раніше книг про переселенців я не те, що не читала, а навіть не бачила! (Окремо дякую авторці за обрану тему.) Книга чудово описує реальність цього світу, ситуації та війни в загальному. Час її читання — теперішній. До повномаштабного вторгнення ми б відчули цю історію ГЕТЬ по-іншому, хоч війна тривала й тоді. Але зараз ми розуміємо текст наскрізь, і нас проймає до кожної клітинки тіла.

Флоріана Раку

***

Насамперед книга побудована на образі хлопця-переселенця з Донецька. Отже, піднімається питання війни, переїздів, біженців і всі пов’язані проблеми. Наразі ситуація хлопця нам нагадує ситуацію багатьох українців.

Також тут піднімаються питання залежності: алкоголізму, наркоманії, будь-яких залежностей в будь-якому вигляді.

Піднімається тема релігії. А саме – християнства. Попри те, що я не сповідую цю релігію, мені було цікаво читати і дізнаватися.

Авторка також проговорює питання про тварин в зоопарках, цирках. Про те, що потрібно берегти тварин, а не бити батогами. Письменниця створила персонажа, який уособлює усю цю думку.

Моя найулюбленіша тема – це ЛГБТ. Мені було дуже приємно читати про те, що авторка обговорює настільки важливі теми і пише про них.

Також тут лунає важлива тема в цей час, а саме – жінки-військові. З моїми поглядами щодо цієї теми, я б написала вам ще 5 сторінок, але скажу коротко. Це дуже важлива тема, через яку не можна проходити повз.

У книзі обговорюється питання життя та смерті.

Загалом, я раджу прочитати цю книгу і проникнути в історію, а також трохи перевести увагу від війни, новин.

Владислава Аніна