"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
Бути дитиною і божеволіти від щастя. Цитати з книги «Мирослава та інші з нашого двору»
Нова книга Ольги Купріян «Мирослава та інші з нашого двору» розповідає про звичайних дітей, які живуть в одному з міських дворів. Вони насолоджуються канікулами, гойдаються на тарзанці, вигулюють собаку Джоніка й тішаться компанією одне одного. А ще вони просто божеволіють від щастя і літа!
 
Дитячою повістю з ілюстраціями Альбіни Колесніченко вже зачитуються такі ж веселі, непосидючі та радісні читачі, як самі герої книги. А щоб краще познайомити вас із цими героями, пропонуємо добірку цитат із книжки. Про ванільне морозиво і ненависну домашку. Про теплий листопад і тепло в животі, схоже на карамельки. Про Мирославу та інших з нашого двору.
 
***
 
Коротше, Мирослава притягла в подарунок кота. Рита була від нього в захваті. Злата теж. Виразу обличчя Мирославиної мами я не розшифрував.

***
Мені було не смішно, що я й продемонстрував, насупившись і закатавши штанини до колін.

***
Чесно кажучи, я би з більшим задоволенням завів песика, ніж сестру, але хто ж мене питав?

***
Справді. Усі навколо такі розумні, коли їх це не стосується.

***
Там рядочком росли тополі. Інколи я розповідав Риті, ніби це зачакловані велетні, які стережуть увесь район.


***
Я увесь перетворився на вуха. Так кажуть, коли хтось розповідає щось важливе і ти боїшся пропустити бодай слово.

***
Чого дорослих не вчать питати дозволу?

***
Але правда є правда. Часом — гірка, часом — колюча, інколи — болісна. Так завжди каже бабуся.

***
Я вдав, що досі обмірковую її запитання. Хоча подумки вже вибирав у магазині морозиво. Шоколадне чи ванільне? А може, зі смаком жуйки?

***
… — Квіти мене радують.
Денис підсунувся трохи ближче до мами, і вона непомітно цьомнула його в голову, ніби й він теж — її квітка.

***
В Алчевську в нас був свій будинок. І сад. Я садила багато квітів! Але цей будинок теж нічого. Він такий, що його хочеться обійняти.

***
… бо питати про те, як кого з дорослих звуть, якось не прийнято. І так ясно, якщо кажеш, чиї то батьки. Полінина мама, Златина, Мирославина — усе ж ясно!

***
Я щоразу почувався дико нещасним, коли дзвенів дзвінок на урок, і підскакував на місці, коли дзвонили на перерву. Це позначилося на навчанні: я геть не помічав, що вчителі задають домашку. Найприкріше, що бабуся домашку помічала…

***
Місто немов затихло. Я дивився у вікно на порожні освітлені вулиці й відчував, як у животі розливається тепло, схоже на карамельки.

***
Листопад видався на диво теплим. Більшість людей ходила в легких куртках, а я носив футболку і божеволів від щастя.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage