БуквоМама: Вийти за межі, або Потаємні коридори життя
Читацький марафон БуквоМама
12.10.2016
Марічка Удуд
Еліс Манро. Забагато щастя. – Видавництво Старого Лева.
ХТО –
Про авторку Еліс Манро можна писати й писати. Канадська письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури за 2013 рік та Букерівської премії, триразовий лауреат канадської премії генерал-губернатора в галузі художньої літератури. Переклад її твору українською буде презентований вперше, й це відбудеться саме у «Видавництві Старого Лева».
Над перекладом старанно потрудилася Євгенія Кононенко. Зізнаюся, що читати рукопис – це відповідально. Ти бачиш текст ще з технічними помилками, але вже виразно помічаєш перфектність роботи перекладача. Я замилувалася нею. Читала й наче сама вправлялася у використанні слів та письменницькій грамотності. До прикладу, цебро, одутлий, запопасти слухачів, листя побуріло, ляскання й рохкання.
ПРО ЩО –
З-поміж 18 книг авторки видавництво взялося за переклад передостаннього твору, написаного у 2009 році. Можна лише здогадуватися, чи схожі поміж собою роботи Еліс Манро. Однак «Забагато щастя», як і раніше читані «Щасливі люди п’ють каву і читають книжки» письменниці Аньєс Мартен-Люган, цілком про інший вимір можливого щастя.
Твір відверто й беззастережно говорить про сімейні, дружні та партнерські відносини між людьми. Дивакуваті герої і буденні вчинки – ось що робить книжку більш приземленою та реалістичною з-поміж інших. Попри спокійну подачу, авторка зловживає швидкими сповіщеннями змін в сюжеті.
«Забагато щастя» вміщує не одну довгу новелу, а кілька коротких оповідань. Тому вплітання однієї історії в іншу в межах одного твору потребує часу для аналізу та прийняття. Саме прийняття життя таким, як воно є, видалося мені найважливішим акцентом книжки Манро. Насильницьке вбивство батьком власних дітей, психологічно важкі стосунки зрілої подружньої пари, зваблення учениці, діагноз раку можуть зробити вільною-вільнішою-якнайвільнішою людину перед загрозою вбивства, самотності та невідання.
Але поміж рядків авторка все-таки заклала теплі відносини між людьми, сповнені розуміння.
«Джей миє келихи, Джойс витирає, а Томмі ставить їх на місце. Він добре пам’ятає, де що стоїть в цьому домі. На ґанку Мет захоплено сперечається з чоловіком із факультету».
Книжка зображає канадські життя, тут є виразні згадки кількох міст країни. Але чи можна за цим виданням дослідити побут канадських громадян - я не певна. Я не хотіла б про них думати лише у такому світлі.
Цікаво, що у всьому цьому сум’ятті авторка впевнено змальовує священиків та протестантські церкви. Вона жодним чином не моралізує, не виправдовує земні гріхи, але показує присутність церкви у житті героїв нарівні з іншими персонажами.
Книжку варто відкрити хоча б через згадку авторки про «українські» кекси.
«...Хочете таке? В мене є англійські кекси, можу підігріти. ‒ Англійські, ірландські, українські, не має значення».
Нутрощі сучасного життя, такі пафосні та банальні, такі метафоричні та невимушені. Якщо переді мною знову постало б запитання, чи відкривати «Забагато щастя» та чи купувати книжку, яка зовсім скоро вийде друком, я безперечно скажу ТАК. Бо такого письма наразі немає серед українських авторів, того отриманого під час читання досвіду я не відчувала ніде раніше.
ЯК –
Небезпечно й непередбачувано. Природно й невимушено. Брудно й цікаво. Трагічно й химерно. Наче читаєш не книжку, а реальність.
Авторка полюбляє зненацька ошелешувати швидким викладом деталей. Безжальними є оті короткі авторські сповіщення трагічного елементу конкретного оповідання.
«Алекс надавав тим речам найпочеснішого значення і вона захоплювалася ним, хоч і не могла оцінити рівня його знань. Вони стали дуже близькими друзями в останні роки його життя, про які вона тоді ще не знала, що вони останні, а він, певне, знав».
Здивували також різкі завершення оповідань. Це упізнається не відразу, але, здолавши кілька оповідань, зловила себе на відчутті обірваності кінцівки.
«Дороті Крозьє пережила інсульт, але оклигала і щедро почастувала цукерками на Гелловін дітлахів, яких раніше гнала геть. А я виросла й постаріла».
Поспіхом ці твори читати НЕ можна, бо відбувається запаморочення в іменах та сюжеті. Книжка – це не одна цілісна розповідь, а кілька коротких оповідань, тому раптові стрибки від одного до іншого заплутують та не дають змоги обдумати. Будьте пильні та не поспішайте у читанні.
КОМУ –
З рекомендованою віковою групою треба бути обачними. Книжка звертається до сцен пограбування, вбивства та інших речей, еротичні, навіть сороміцькі моменти, тому я б рекомендувала її для читачів, старших 18 років.
ЦИТАТА –
«Коли ми з’їжджали із так званого пагорба Крозьє, вона сказала:
‒ Не думаю, що він такий підступний, що хотів налякати їх. Розумієш, коли людина довго хворіє, вона може не брати до уваги почуттів інших. Можеш поставитися погано до добрих людей, які роблять усе можливе заради хворого. Місіс Крозьє і місіс Гої, напевно, намагалися зробити все якнайкраще, але містер Крозьє просто відчув, що не хоче, щоб вони були поруч. Йому вони набридли. Розумієш?
Здається, вона не помічала, що, кажучи це, всміхається».
ПОДЯКА –
«Видавництву Старого Лева» за черговий крок вперед. За те, що першими взялися за раніше невидане українською.
АНОНС –
Мені досі не віриться, що минулоріч у ці дні ми зненацька відважилися на таке тривале читання. А тут уже й останній Христинчин відгук у рамках читацького марафону «БуквоМама» вже наступної середи. Обов'язково дочекайтеся!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно