БуквоМама: Вистава революції
Читацький марафон БуквоМама
05.01.2016
Христина Содомора
У січні в рамках БуквоМами ми вирішили читати книги лауреатів Нобелівської премії в галузі літератури. Якогось вужчого критерію щодо письменників чи текстів у нас немає — ми обрали тих авторів, яких або самі вже давно хотіли прочитати, або просто довірилися чудовим рекомендаціям. Тож наступних чотири тижні будемо публікувати відгуки на книги відомих письменників світу в українських перекладах.
Орхан Памук. Сніг / Переклад з турецької О.Кульчинського. — Харків: Фоліо, 2006. - 479 ст.
ХТО -
Орхан Памук — народився 1952 року в Стамбулі. Вчився на інженера-механіка, потім на журналіста. Але врешті вирішив остаточно присвятити своє життя письменницькій діяльності, тому останні 30 років він виключно пише. Три роки жив у США. Десять років тому отримав Нобелівську премію в галузі літератури за те, що «у пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетення культур». Також Орхан Памук відомий своїми політичними поглядами, висловленими зокрема у скандальному інтерв'ю одній європейській газеті про геноцид вірменів та вбивства курдів у Туреччині.
На офіційному сайті письменника www.orhanpamuk.net можна прочитати детальну біографію, знайти перелік книг та рецензій на них, ознайомитись із величезним списком посилань на інтерв'ю з автором, а також отримати поважний список премій на інших нагород.
ПРО ЩО -
Роман «Сніг» єдиний політичний роман Орхана Памука. Як він сам каже, «перший і останній роман про політику». І саме на сторінках цього роману він вперше висловився щодо геноциду вірменів та знищення курдів — побіжно і без особливого акценту на цьому. Можливо тому влада Туреччини пропустила цей момент, і тільки після вищезгаданого інтерв'ю справа дійшла аж до суду.
Але книжка не про це. Основна тема політичного роману — це кохання самотнього поета Ка, який повертається у Туреччину після тривалого політичного заслання в Німеччині, до неймовірно вродливої туркені Іпек, його подруги ще зі студентських часів. Але ця лірична тема на початку роману лише поволі розкривається із чітким подальшим однозначним крещендо, набуваючи на останніх сторінках гучного та мелодраматичного звучання.
І допоки ця головна любовна партія лише починає розвиватися, на перший план автор виводить політичне життя провінційного містечка Карс на північному сході Туреччини. Одразу скажу про гру слів: сніг турецькою — kar, що перегукується з назвою міста, з прізвиськом головного героя, з назвою готелю Карпалас, в якому селиться Ка та ін.
Отож, Карс протягом трьох днів відірваний від цивілізації через постійний снігопад. І саме тоді в місто приїжджає поет Ка як журналіст, що готує статтю для стамбульської газети про вибори мера та ситуацію з дівчатами-самовбивцями. Паралельно у місті на ці три дні застрягає театральна трупа Суная Заїма. Останні, користуючись ізоляцією, перетворюють свої дві вистави на трагічні реальні події, які згодом для карсців будуть наче привидами тих днів, про які ніхто не наважиться й згадувати.
І це все відбувається на фоні детального відображення суспільно-політичних відносин у Карсі. Які, в свою чергу, слугують фоном любовних стосунків. І ці полотна наче накладаються одне на одне. І ще одна нитка, яка протягується крізь усі теми — вірші Ка, які саме в Карсі знову починають приходити до нього і згодом укладаються у шестигранну сніжинку. Більше нічого тут не додам.
Загалом, цей роман про протистояння сходу і заходу, про боротьбу політичних ісламістів з турецькими та курдськими націоналістами, про віру в Аллаха та атеїзм, про чаршафи та фемінізм, про традицію і європеїзацію. І це лише грубий загальний перелік тем. Автор змальовує ці крайнощі у неминучому зіткненні, не переконуючи читача у чиїйсь правоті. Тут також багато дискусій про шляхи європеїзації турків, про комплекси та стереотипи взаєморозуміння, що частково буде зрозумілим та цікавим для українців, у яких дещо відмінний від турків, але в багато чому й подібний «шлях до Європи» (чи то радше шлях до самоідентифікації?).
ЯК -
Орхан Памук веде розповідь від третьої особи, яка подає всі події ретроспективно. Лише згодом можна зрозуміти, що тим розповідачем є сам Памук, який в кінці перетворюється на героя роману. Іноді він грається із хронологією викладу, кидаючи читачеві окремі фрази з майбутніх подій. Так, наприклад, вже посеред роману читач дізнається, що головного героя застрелять, або що йдучи в Національний театр, Ка востаннє бачить Іпек у вікні готелю тощо. Але це зовсім не збавляє інтриги, бо головні карти він розкриває послідовно та тактовно.
Інше «як» стосується вже українського видання і воно зовсім невтішне. Текст не вичитаний, багато граматичних та стилістичних помилок (та навіть банально орфографічних і пунктуаційних помарок). Зрештою, кому цікаво про це більше дізнатися, в інтернеті можна знайти багато відгуків-дискусій щодо українського перекладу «Снігу». (До слова, не пощастило романові й у російському виконанні, де, за словами «очевидців», ще плачевніша ситуація.)
КОМУ -
Я би радила цей роман передовсім прочитати тим, кому цікава Туреччина і Близький Схід загалом. Адже кохання коханням, але політичний та суспільний контекст у книжці надважливий. Зрештою, без нього й лірична тема втрачає свою особливість. «Сніг» також може зацікавити й тих, хто полюбляє романи, дія яких відбувається протягом доби чи кількох діб, а отже – насичені подіями. І, на останок, я би радила читати цей роман все-таки взимку, адже описи засніжених вулиць міста, спостережень за тим, як сніг легко й безкінечно покриває землю, скрізь присутні у тексті і вони зовсім його не перенасичують, а створюють реалістичні відчуття.
ЦИТАТИ -
«Він моралізував сам до себе, що найбільше щастя — це, коли людина ніколи й нічого заради свого щастя не робить». (С.28)
«В якусь мить вона здалася йому настільки щирою й відвертою, аж він злякався, що перестане бути самим собою. Окрім поганих віршів, Ка боявся цього найбільше в житті». (С.37)
«Для багатьох дівчат, які в такому ж становищі, як і ми, бажання накласти на себе руки означає стати володарем власного тіла. Тільки тому дівчата, яких позбавили цноти, скоюють самогубства, так само й ті, що незаймані, а їх видають заміж за огидних їм чоловіків. Для них самовбивство — це прагнення до чистоти й невинності». (С.137-138)
«Самотність — проблема гордості: людина самозадоволено грузне у власному запаху». (С. 141)
«Якщо ви напишете про мене у своєму романі, то я б хотів сказати читачам, щоб вони не вірили жодному вашому слову про мене, про усіх нас. Здалека нас ніхто не розуміє». (С. 474)
ПОДЯКА -
Щира подяка Книгарні #1 в м. Києві в особі Олександра Кириленка за надісланий примірник книги та й загалом за легкий початок співпраці.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ -
Я не шукала навмисне, запитуючи в гугл-пошуку слово «сніг», а зовсім випадково натрапила на однойменний вірш Сергія Жадана, надто суголосний із романом Памука, щоби не поділитися ним на завершення:
Уривок:
Пробираючись вглиб.
Рухаючись від околиць.
Сніг входить до міста так,
як під шкіру входить любов.
Глибоко.
До крові.
До сухожиль.
До темних місць,
з яких починається подих.
Солодко, наче втома, наче наркотик.
Гостро, наче впевненість, наче біль.
Повна версія тут:
P.S. І ще одна випадкова невипадковість — того дня, коли почала читати роман, надвечір випав сніг, який до ранку вже розтанув, але якого, попри звичайний для снігу грудень місяць, не було багато часу до того дня і ще багато днів опісля.
АНОНС -
Марічка Удуд вже читає «Час second-hand (кінець червоної людини)» Світлани Алексієвич і наступного тижня чекайте відгук про цю книжку.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно