«Божествена комедія» ХХІ століття на американський лад: чому «Лінкольн у бардо» — стовідсотковий маст-рід сучасності
Старовойт Тоня
16.02.2020
Зазвичай, пересічний читач переймається через ймовірність не зрозуміти «розумний» твір-лауреат Букерівської премії. Справедливості заради варто додати: у цьому випадку цілком виправдано. Адже «Лінкольн у бардо» — дещо кардинально відмінне від усього, що ви мали за щастя читати раніше серед переможців Букера.
Однак, повернімося до самого початку.
Що таке бардо?
З початку, коли читач не бачить написання слова «бардо», то першою думкою кожного неодмінно
стане пляшка червоного напівсухого. Але ні, історія зовсім не про це.
«Бардо» — такий собі перехідний стан між життям та смертю людини, яка вже покинула цей світ. Простими словами — чистилище. Однак, хоча священник тут і є, він точно не замолює гріхи. Безпритульні душі, що покинули свої оболонки, тиняються химерним світом напівмерців без розуміння своєї смерті. Багато душ вважають себе у найгіршому разі тяжкохворими, у найліпшому — десь посеред глибокого сну.
Чому Лінкольн?
Оповідь розгортається на тлі Громадянської війни у США. Абрагам Лінкольн відчуває суспільну невдоволеність та напругу через тривалість бойових дій та кількість загиблих. Проте одного дня переживання Лінкольна як президента відходять на другий план, адже помирає його маленький син Вільям. Вбитий горем батько ховає улюбленця в ніч на 26 лютого 1862 року, на цвинтарі Оук-Гілл, штат Вашингтон. На цьому, власне, фабула роману й завершується.
Далі варто приготуватися — такого ви точно ніде ще не читали.
Коли говорять мільйони водночас
«У день нашого весілля мені було сорок шість, їй — вісімнадцять.»
Так починається «Лінкольн у бардо». Однак до ключової сюжетної постаті ця фраза жодної ролі не грає. Це — один з мільйонів голосів, що перебуває у бардо, який розповідає свою історію.
«У ранній юності я з’ясував, що маю певну схильність, яка мені здавалася цілковито природною, ба навіть чудовою, але для інших — для мого батька, матері, братів, друзів, учителів, священників, дідусів і бабусь — ця моя схильність ані природною, ані чудовою не була; навпаки, вони вважали її збоченою і ганебною».
Так продовжує сповідь інший голос, приналежний Роджеру Бевінсу.
«Якщо нам не судилося стати винятковими, то чому б не бути просто корисними? І багатіли, і повнилися добром, а тому були спроможні добро чинити: заклавши руки у кишені, посміхатися й оглядати світ, який нам щастило отак на ходу, проходячи мимо, зробити бодай на дещицю кращим».
Доповнює виваженим голосом Преподобний Еверлі Томас. До речі, він єдиний розуміє, що перебуває вже далеко від життя, однак, за прикладом мільйонів інших душ, всіма силами чіпляється за можливість побути ще трохи у цьому проміжному просторі. Що це: страх, байдужість, втома або щастя?
Кожен трактуватиме по-своєму
Джордж Сондерс зробив неймовірне: вклав у 462 сторінки проблеми десятків тисяч різних людей, соціальних та психологічних груп: від чоловіків з нетрадиційною сексуальною орієнтацією і нахабних священослужителів до жінок-жертв зґвалтування, темношкірих і їхнього пошуку свого місця в ієрархічній драбині США ХІХ століття та, власне, ґвалтівників, що не відчувають провини. Зустріти тут можна й звичайну люблячу мати, яка мріє повернутися до трьох донечок, або батьків-пиятик, з усталеною образою на дітей, які обірвали з ними контакти за їхнього життя. Загалом, книжка нараховує близько 100 різних тембрів та голосів, що говорять про різне, але водночас так схоже одне на одного: налякано, з жахом, проте впевненістю у тому, що все можна виправити.
Пошук зцілення
Фактично, постать маленького Лінкольна не має такого великого значення для сюжетних поворотів. Але і звичних нам твістів у розповіді тут не варто чекати.
«Лінкольн у бардо» — більше для саморефлексії та усвідомлення своєї смертності. Завдяки багатій мові автора гратися можна майже з кожним новим реченням.
Наприклад, труна у Сондерса — хвороб-дом. А цукеркове містечко — кладовище, де «хтиві янголи відмахуються від бджіл». Тож просунуті читачі можуть влаштувати для себе справжню забавку та виписувати всі «дивні» та «цікаві» словосполучення автора.
Для кожного «Лінкольн у бардо» розкриється по-різному. Хтось віднайде високу мораль про сутність життя та смерті. Хтось винесе для себе твердження про рівність кожної людини перед обличчям смерті після багатьох років нерівності та принижень одних перед іншими. А літературні сноби зможуть потішитися нестандартній формі оповіді — тут зовсім нема стандартного тексту з зачином, кульмінацією та розв’язкою. Джордж Сондерс створив книжку з сотень голосів. Завдяки ним ви і дізнаєтесь про життєві перипетії кожного з героїв.
Для кого роман?
Багато рецензентів кажуть, що книжка не для всіх. Однак «Лінкольн у бардо» — приклад такого роману, що може або закохати у себе з перших сторінок завдяки своїй нестандартності, або не відкритися перед читачем зовсім.
Тож, історію варто читати всім, хто готовий до літературних експериментів і спокійно ставиться до того, що сторінок 50 може перебувати у стані «не розумію, що тут відбувається, але це, до біса, захопливо!».
Приготуйтесь — сумувати не доведеться.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно