«Віндобонський апокриф» – дебютний роман поетки Катерини Девдери, з якого й не скажеш, що це її перший розлогий прозовий текст. Я була свідком того, як він поставав і як ретельно авторка над ним працювала: не раз переписувала чернетку рукопису, щось змінювала, додавала, викидала, не боялась обтинати недоконечне і працювати над текстом – у найповнішому сенсі цього слова. У цьому одна з чеснот роману: він вистоявся і визрів, перш ніж пішов до друку, що в наші швидкі часи вже є рідкістю.

«Віндобонський апокриф» – історія, що діється в ХІХ сторіччі в топосі Відня, Києва, Карпат та Поділля, і заторкує низку тем: місця жінки в тогочасному суспільстві; виборів, зроблених на користь любові (довкола неї вибудувано декілька сюжетних ліній) та мистецтва, а ширше творчості загалом – зрештою, довкола цих виборів і розгортається історія Марти Кравченко, художниці-аристократки, яка обирає у житті йти за покликом серця, не надто зважаючи на суспільні умовності й конвенції. Глобальніше – це історія про вибір себе, про спосіб жити так, щоб не робити того, в чому можеш сам себе зрадити.

Ті, хто читатиме цей роман, відчують вплив на авторчине письмо творів Ольги Кобилянської, Ірини Вільде та Софії Андрухович, захоплення Катерини Девдери фольклором і казками, а також насолодяться доброю мовою та вишуканою стилістикою оповіді. Хтось скаже, що це феміністичний і емансипаційний роман, а мені здається, що це радше текст авторки-жінки, якій не так ідеться про ідеології, як просто цікаво писати про мисткинь-жінок.

Ця книжка є дуже добрим прозовим дебютом, і після неї хочеться чекати на наступний авторчин роман.

 

Богдана Матіяш