«Для того, щоб суспільство могло зцілитися від історичних травм, спочатку має припинитися сама травматизація»

— Дануте Гайлене

Ділимося передмовою авторки Дануте Гайлене до українського видання книги «Що вони з нами зробили? Життя Литви з точки зору психології травми». У книзі професорка Вільнюського університету Дануте Гайлене комплексне досліджує колективну травму литовського народу, спричинену драматичними подіями ХХ століття — радянськими окупаціями, депортаціями, ув’язненнями та наслідками тоталітарного режиму. Авторка поєднує історичний аналіз із психологією травми та соціологією, простежуючи, як репресії й насильство вплинули на ментальність, систему цінностей, стан здоров’я і якість життя суспільства. 

Це видання є водночас науковим дослідженням і глибокою культурно-політичною рефлексією, що дозволяє зрозуміти, як історична пам’ять і досвід страждання формують сучасну ідентичність нації та визначають її шлях у майбутнє.

* * *

Коли 24 лютого 2022 року російська армія напала на Україну, у Литві піднялася величезна хвиля солідарності та співчуття, адже пам’ять про тривалі окупації та історичні травми, спільні для наших країн, досі дуже жива. Ми — мешканці Кривавих земель, за визначенням відомого на весь світ історика Тімоті Снайдера, для яких Друга світова війна не закінчилася навесні 1945 року. Комуністичний режим проіснував ще декілька десятиліть, аж до розпаду Радянського Союзу 1991 року. Послідовні радянська, нацистська та знову радян ська окупації спричинили численні та важкі історичні травми. Вплив історичних травм як на репресованих людей, так і на все суспільство, охоплюючи не одне покоління, буває складним і тривалим. Історичні травми нелегко забути, а відновлення зруйнованої ідентичності — це складний процес. Для того, щоб суспільство могло зцілитися від історичних травм, спочатку має припинитися сама травматизація. Лише тоді можна буде осмислювати та загоювати рани минулого. Після того як Литва відновила свою незалежність 1991 року та вигнала радянську армію, у нас виникли умови для створення вільної, сучасної демократичної держави. З подоланням  травми суспільство змогло замислитися над власним досвідом історичної травми та знайти шляхи зцілення. У Вільнюському університеті ми розпочали систематичні наукові дослідження психології травми. Ми прагнули оцінити психологічні наслідки окупаційних режимів для різних груп суспільства та окремих людей, передачу наслідків травми наступним поколінням, а також можливості подолання колективних травм та відновлення суспільства. Що вони з нами зробили? У книзі я спробувала відобразити дані тривалих наукових досліджень та виклики суспільства, звільненого від тоталітаризму, у позбавленні від обтяжливої спадщини історичних травм. Я сподіваюся, що висновки, представлені в книзі, та дані на ших наукових досліджень будуть корисними для українських спеціалістів і суспільства у створенні власного наративу про українське життя крізь призму психології травми — історії про біль, який досі не проходить, але також про стійкість, про відчай і солідарність, про народження вільної нації. 

Слава Україні!