Поезію я пишу найдавніше.

Оскільки тексти мої схожі на чеки з супермаркету, іноді навіть на чеки передріздвяної шопоголічки, то сувої назбиралися добрячі. На щастя, з моїм архіваційно-бекапним неврозом все раннє вдалося вчасно визволити з тенет жж.

Тато мене з регулярною наполегливістю питав де ж збірка, але я придумала фетиш «грубого томика з золотим тисненням до 50-річчя». Але тут раптом моя 12-літня донька почала гатити таку поезія, що я відчула наче час рихтуватися на пенсію (пенсії я люблю з 28-ми якшо шо).

Словом, одного весняного ранку я прокинулася з відчуттям, що час і написала про це «Видавництву Сарого Лева». Безмежно вдячна, що вони завжди лагідно і терпляче приймають мене такою, як є. Не цензурують, підтримують і забезпечують співпрацю з улюбленими ілюстраторками. Команда і редактор з боку видавництва — топ!

Ця збірка — це трохи як архів планових медоглядів (про розмір печінки там, до речі, теж є). Я дуже чітко відстежую свою внутрішню динаміку з 2010 до 2025 зумовлену гормональним фоном, віковими змінами, соціально-сімейним статусом і, ясна річ, на жаль, війною.

Останній вірш який замкнув певний цикл написався, коли ця чудесні книжка була уже в друці. Що ж, вважатимемо, що він розімкнув цикл новий.

Дякую ще раз усім прямо і непрямо причетним. Ви можете навіть не здогадуватися, що є одним з елементів без яких цього всього химерно-дражливого б не сталося!