А ще, скоріше за все, змусить лютувати, сумувати і запитувати у себе: «Як же так? Чому права жінок у світі досі споневажені, а їхній внесок чи не у всіх галузях людського існування залишається невидимим, винесеним «за дужки», знеціненим?»

У мене особисто нема відповіді на ці запитання. Якщо чесно, я навіть не можу збагнути, чому мене, людину, яка роками пише про жіночі травматичні досвіди, стигматизацію жіночого тіла та фізіології, аж так тригерить бентежна статистика, яку наводить авторка: і щодо абортів та невпинного «відкату» до їх криміналізації в країнах, де іще доненавна законодавчо були закріплені жіночі репродуктивні свободи, і щодо домашнього насильства, і щодо стигми жіночого старіння. Хіба ж я не знаю цих цифр? Чому ж тоді чи не після кожної сторінки кожного розділу я мусила уривати читання, щоб перевести дух і зібратися на силі, щоб знову взятися за читання?

Мабуть, справа в тому, що суха мова цифр, даних та статистики сплітається у цупку та міцну нитку, намацавши яку умовна читачка вибирається за межі наших затишних бульбашок взаєморозуміння, підтримки, посестринства та особистих перемог у реальний світ планетарного жіноцтва, яке вимушено існує під сліпучими софітами патріархальної оптики: не так одягаєшся, забагато їси, замало займаєшся родиною, надто високо пнешся, надто мало робиш для родини, не так піклуєшся, не так заробляєш – цей список можна розписати у нескінченність і далі, бо в патріархальному світі жінка завжди не така, не про те і не так. 

Насправді, авторка книги, журналістка Майя Оппенгайм, теж, мабуть, передчувала, як боляче буде читачкам (а може, і деяким читачам!) поринути в її роботу, тому чи не після кожного розділу, подаючи статистичний фактаж, вона намагається урівноважити, збалансувати його «здобутками й перемогами». Що ж, фокус не спрацював: перелічені здобутки і перемоги наочно демонструють, що перед наступними поколіннями феміністок та феміністів – неозоре поле роботи, за яку треба братися ще на позавчора. Поступ - річ повільна, тоді, як «відкат» і наступ на жіночі права і свободи – як репродуктивні, так і економічні, як соціальні, так і культурні – скоріше нагадує бліц-кріг! 

Жінки незчулися, як у 21 столітті стрімко розпочався патріархальний хрестовий похід проти прав на аборти й контрацепцію, гідну оплату праці, доступ жінок до керівних посад. 21 стоілття – і ми досі говоримо про менструальну бідність. 21 століття – і світ досі боїться жіночої старості, жіночих зморшок, сивини, менопаузи. 21 століття – і патріархат досі розповідає жінкам, як їм їсти, що їм їсти, як виглядати, як одягатися, щоб здобути схвалення і «найвищу оцінку» соціуму в якості покірної, догідливої, «хорошої дружини свого чоловіка і мами своїх дітей»!..

І це не кажучи вже про глобально мізерні «успіхи» із одвічними питаннями домашнього абьюзу, дитячих шлюбів, калічення жінок «заради честі» і аж до феміциду. Тощо, тощо... «Кишеньковий довідник» - це контурна мапа, навігатор болючими, пульсуючими «гарячими точками» існування жінок у сучасному світі, яка раз у раз нагадує: ці землі іще не належать жінкам, цей світ досі не готовий бачити в жінку і чоловіка рівноправними партнерами, чиї права належно захищені, тож не варто втрачати пильність і зачинятися у власних бульбашках. Тому ось перед вами мапа – рушайте з нею в путь із відкритим заборолом! Беріть із собою дітей, подруг, партнерів, друзів, жінок і чоловіків, братів і сестер, мам і тат, бабусь і дідусів – бо якщо не ми пройдемо цей шлях разом, то хто?