У середині 2010-х від працівників креативної сфери, яким вже наближалася тридцятка, я часто чув фразу «ще не знаю, ким хочу бути».

«Кінотеатр “Космос”» — це імпресіоністський портрет покоління тих людей, які сподівалися одного ранку прокинутися «дорослими», а потім розчарувалися в необхідності ухвалювати дорослі рішення. Як і Брет Істон Елліс у «Американському психопаті», Влад Нед намагається зафіксувати зліпок дивного покоління, яке не може знайти собі місця. Але якщо Елліс щиро ненавидить япі, автор цієї книги, навпаки, любить тих, про кого пише. Як і Джордж Лукас у «Американському графіті», Влад Нед меланхолійно рефлексує над безтурботністю, за якою криється страх і сумніви. 

Якщо ви коли-небудь намагалися зрозуміти людей, які, слухаючи Ніка Кейва та Тома Вейтса, вважали себе креативною богемою, ця книжка — ідеальний інструмент для знайомства.