Цьогорічна різдвяна антологія Старого Лева стала водночас літературним адвент-календарем, адже вмістила 25 оповідань — по одному на кожен день очікування Різдва. Збірка об’єднала багатьох українських письменників і письменниць, а упорядницею видання стала відповідальна редакторка «Видавництва Старого Лева» Христина Процишин.

* * *

Бажання створити збірку зародилось ще в листопаді 2024-го, адже дорослі різдвяні збірки, це щось таке дуже наше, як візитівка нашого видавництва («13 різдвяних історій», «19 різдвяних історій», «Таке різне Різдво», «Моє тихе Різдво»), хотілось продовжити традицію. Знаю, що багато наших читачів із нетерпінням чекають нових зимових історій. Проте треба було придумати щось нове за концепцією, хотілось винайти велосипед. І цьогорічна дата сама підкинула ідею: а чому б не створити збірку-адвент? Це поняття активно побутує в українському просторі: адвент-календарі з цукерками, косметикою, пазлами тощо. То чому б не зробити книжку, яку можна читати щовечора по одній історії до Різдва, і в такий спосіб наповнитись особливим духом, підготуватись до свята і заодно прочитати за місяць нову книжку☺. 

Ідея ходила за мною близько місяця, і чітко поставлене завдання від головної редакторки спонукало таки взятись за цей проєкт. Але страх вперше робити щось таке масштабне сильно сковував. Ну і, звісно, відповідальність за певну тяглість збірок нависала як снігова хмара — раптом щось не складеться? Це ж стільки авторів знайти, відібрати тексти, продумати концепцію, поскладати оповідання! Я ж такого ніколи не робила. 

Та чудо діялось саме. Перше оповідання до мене потрапило від Костянтина Москальця. Він писав його в нашу підліткову збірку, але так сталось, що перейшло в дорослу. І прочитавши оповідання, я зрозуміла: як би далі не склалось, але збірка точно буде, і саме цей текст її відкриватиме. 

З пошуком авторів допомагала колега Оля Ренн, яка вже мала досвід упорядкування наших різдвяних збірок. Я написала усім нашим авторам, яких знала і кого інтуїтивно «відчувала». Шукала також і нові імена. Хтось з радістю погоджувався, хтось відмовлявся через різні обставини. Для когось часу для написання було більше (кілька місяців), а хтось писав експромтом за тиждень. 

І хоч авторів ми почали шукати ще з грудня, та декого довелось долучати навіть у червні, аби таки дотриматись концепції. Власне, так я сама стала авторкою оповідання: час здачі макету в друк стрімко наближався, а одного тексту бракувало. Тож якось ввечері вирішила, сіла, зосередилась — і написала. Історії, вплетені у сюжет, не вигадані: і загадковий пан посеред заметілі, і сон, і чоловік, який шукав своїх рідних, — все відбувалось з моїми рідними. Коляди і спів — значна частина мого життя, бо співаю в церковному хорі з шести років. Ну а дружина, яка чекає чоловіка вдома на Святвечір, — на жаль, реальність сотні тисяч українських жінок. І недаремно це оповідання було власне двадцять п’ятим і закриває збірку, адже надія, чудо і народження — головні теми Різдва Христового.

Але кожне оповідання для мене якесь таке особливе і тепле. Тут і дитячі спогади про (не)ідеальне свято з сімейними драмами, і про таємне вшанування Божого народження у заборонений час, історії про бабу, яка хотіла вмерти на Різдво, про візит до батьків із вухатим сюрпризом і довгоочікуване повернення сина з фронту, про маленьке пухнасте диво, яке саме обрало бути різдвяним дарунком, або ж про ангелів, якими можемо стати й ми. Збираючи до купки усі тексти, я хотіла одного — аби читачі застановились у цій миті, занурились у тепло дитинства й наповнились надією.