Ідеєю книги я завдячую своєму чоловіку Павлу. Десь у 2021 році, коли моє вітиліго почало стрімко розвиватися, він вирішив підтримати мене фразою «Дивись, які у тебе плямки! Як у жирафика!». За деякий час, зачепившись за цей вислів, я вигадала Аґатку.

Книга може здаватися автобіографічною, але це не так. Я надихалась своїм татом і бабусею, коли писала, але сама історія не про мене. У мене вітиліго розвинулось у значно дорослішому віці, тож я описую радше сукупний досвід моїх друзів і мій. 

Ще бувши малою, я вирішила, що, коли виросту, обов’язково присвячу книгу татові та бабусі — вони завжди підтримували в мені письменницькі амбіції. Бабця навіть могла о третій ночі слухати мій новий вірш :) 

Аґатка спочатку мала називатися зовсім по-іншому і книга мала іншу назву. Ім’я «Аґатка» я випадково почула на вулиці Вроцлава і тоді в голові склався пазл у «Аґатку-жирафку».